Дар'я Мороз - Дякую тобі. Любовний роман 18+

– Допомогти???? -тихо промовляє чоловічий голос. Солодкий, сексуальний, грубий голос. Я підіймаю голову, сонце так світить, що я бачу лише чорний силует.

– Ну… якщо у тебе є можливість то допоможи мені… звози мене на море:-) я там ще небула!!!!Зустрінь зі мною всхід сонця!!!!!:-) :-) :-) :-) -я продовжую сміятись незвиртаючи уваги на незнайомця. Поки ми встали, обтрусились, незнайомець пропав. Дивлюсь на подруг, вони загорілі. Класно напевно валятись на пляжі. дивитись на море чи океан. Любуюсь. Я рада що їх предки нормальні, не такі як мої, мати-шлюха і тато-починаючий алкоголик.

– Діти!!!!Знайомтесь, зазвичай на останій рік випускного класу до нас ніхто не приходить, але, це ваш новий однокласник Алекс. Як я могла проморгати коли він зайшов? Інколи я сильно полинаю в свої думки. Ніби відірвана від світу. Приглядаюсь. Ох… а він милий. Десь біля двух метрів росту, світловолосий, широкі плечі, тонкі губи, голубі очі, супер-скули… Боже, як з картинки. На ньому темні джинси та біла майка. Не розумію чому мене кинуло в піт? Він двигається до мене… я застигла, я що відключилась… блять Мія, прийду в себе. Який він сексуальний… Через декілька хвилин я розумію, що я безстидно витріщилась та щей рот привідкрила. Швидко відводжу погляд. Кліпаю очима по класу. Дивлюсь на право, Кетрін махає руками. Я концентруюсь на ній… вона показує щоб я образно слину повитирала біля рота. От стерво. Пробігаюсь глазами, всі мої однокласниці аж помокріли-сучки. Всі дивляться на нього. Ну і добре, а я не буду. Не дивлячисьна те, що він сидить в пів метра від мене. Можна сказати, що урок було зірвано. Марія Петрівна щось там тарахкотіла про сінуси, косінуси… її звісно ніхто не слухав. Всі були зайняті містером бездоганна фівгура, одяг і мордаха. Якийсь богатий пежон, сидить, навіть не посміхається. Напевно важає, що він краще всіх. Козел.

– Ей… ей… пс! – Що за звук? Він штовхає мене у руку.

– Що ти хочеш? – різко та грубо відповідаю йому.

– Ти не забилась????

– Що, що… ти це про що?!? – що він городить, чого він взагалі зі мною розмовляє.

– Ну …з ранку, з подругами, ти упала! :-) -посміхаючись каже він- Чи то щоденні ранкові процедури, не знав потрібна вам допомога чи ні? – оу… він хоче поязвити мені, не раджу грати зі мною у цю гру. Перемога за мною.

– Якщо ти завтра одягнеш знову цю майку і джинси то допомога потрібна буде тобі.-оглядаюсь на однокласниць – акули роздеруть тебе на частини.

– Вони мене не цікавлять!

– Хм, хочеш сказати, що ти граєш за іншу команду? Зрозуміло тоді чому ти такий гарненький.– я аж ніби приостила, тіло розслабилось.

– Ти що??????Я не гей. Вибач принцеса, якщо моя вихованість та стриманість, порівнянно з тобою, сприймається за гейство. Доречі..ти вважаєш мене гарненьким? Дякую! Не дивлячись на те, що ми знайомі лише декілька хвилин, комплимент прийнятий. Як тебе звати?

– Не кажи на мене принцеса, придурок пихатий. Не тобі мене навчати вихованості!! – козел, я встаю, збираю сумку, відвигаю з грохотом стілець. В цей час лунає дзвінок на перерву. Я вилітаю, зла, як пуля. Як він міг, він мене взагалі не знає. Кучка золотого гамна. Багатенький придурок. Бачу рік буде цікавий. Коли я злюсь, я стаю нестримана, агресивна і тому за порадою,,google «» я займаюсь бігом. Увімкаю у наушниках музику, на всю гучність і виходжу на дорожку шкільного стадиона. Це виснажує моє тіло, але приносить спокій в мою душу!

Цей раз я роблю так само,2 хвилини і я готова, біжу… у голові звучить пісня Skillet – feel invincible..Це хоч і рок, але він під стать моїм емоціям. Я ніби розтворююсь у звуках пісні, відчуваю, як бьється сердце. Теплий вітер обдуває моє уже спітніле лице. Коло за колом мій гнів улітучується.

Сижу на лавочці на стадионі… тиша… зелена трава… спокій. День пролетів бистро, попрощавшись із своїми курочками, їду додому. Я голодна невстигла поїсти в обід, була в бібліотеці, брала новий роман. Ще одне моє хоббі. Люблю читати, у книгах завжди все закінчується гарно. Добро, любов. Всі разом. Жаль, що в справжньому світі все не так. Блять краще я б залишилась після школи на стадионі. Тато пьяний, меле незрозуміло що. Раніше він випивав і лягав спати. Зараз, останім часом, йому цього мало. Він сперечається, кричить. Я заскочила у свою кімнату, заперлась, переодяглась. Зібрала коси у кінський хвостик. Одягла кремовий сарафанчик у розовий мілкий цвіточок та взула білі чешки. Добре, що моє вікно виходить на задній двір. Я взяла кошти з копілочки, вилізла через вікно мов супер герой, що летів спасати безневиних. Вскочила на свій Audi A8,розового кольору. І вирушила на нову місію. Правда була лише в тому, що спасати потрібно було мене, а місія моя-це поїздка до супермаркету за круасанами та молоком. Ось і супер -маркет,,Великий кошик,,. Заходжу, беру корзинку. Людей небагато, тому можна погуляти. Не люблю товпитись. Так відділ спиртного, крупи. Ооооо… пластівці, обожнюю їх, візьму на ранок+ пачка молочка+ круасанчики зі згущеним молоком. Скоро будуть ці дні, беру прокладки. Іду до каси. Розглядаю по сторонам, може ще щось куплю. Ні все є.О, журнальчик… мммм… ні я ж сьогодні книгу взяла, не буду брати журнал, коштів зайвих немає. І от я на касі.

– Доброго вечора! Вас Вітає маркет,,Великий кошик,,!Пакет? – запитує касир.

– Ага, маленький будь ласка.– Відповівши одразу полиннаю у свої печалі. Так не хочеться додому! Останнім часом я себе відчуваю так самотньо. Ну нічого, я сильна, пройду через все. Звертаю на повороті і їду на шкільний стадіон. Беру пакет, ложу велик і підіймаюсь на ступеньки. Ох, як хочеться їсти. Достаю круасани…:-) …відкриваю молочко… мммм… райська насолода. Чому у моєму житті немає людей які мене б любили, хвилювались за мене. Я седжу тут одна і всім байдуже. Дивлюсь на телефон:23.13,увімкаю плеєр, суну наушник у в ліве вухо і пульсом починає бити звук. Боже… хто там? Просидячи хвилин 20 я розумію, що я не одна. На стадіоні повна темрява, на тій стороні хтось є, тінь двигається до мене. Я поспішно складаю все в пакет, сердце колотиться… блін-блін, я вскакую і бистро йду до велика. Чому він так далеко????!!! Здається, що ноги не торкаються землі. Я так розхвилювалась, здається що душа покине тіло.

– Стій… Мія… стій! – почувши чоловічий голос, який знає моє ім'я я призупиняюсь, істинкт самооборони змушує поставити мене пакет біля волосопеду, якщо він посміє мене трогнути, хто б там небув, я йому вріжу по яйцям. Битись мені доводилось, тому, постояти за себе я зможу. Я стою твердо у стійці. Вийшовши на газон де падають промені місяця я розумію, що це Алекс.

– Ти що маньяк??Ти чого сидиш у темноті? -з криком запитую.-Ти налякав мене! – він що дурний, він починає хохотати. Сміється аж заходиться. -Алекс, перестань!!!! – кричу я.