Дар'я Мороз - Дякую тобі. Любовний роман 18+

– Мія, мія!!!!Не тікай, почекай.– він наздоганяє мене.

– Ти не хочеш бути зі мною, ти мене не знаєш. Можливо я психічно хвора, ти мені не потрібен, я звикла бути одна. Ти лише все ускладниш.

– Ні! Я хочу бути біля тебе, я хочу захищати тебе, твої сни, твоє життя. Наше життя.-він хватає мене за руки притягує до себе. – Прошу, давай хоча б спробуємо, дай мені шанс.

Я плачу. Ніхто, ніколи мені не казав таких слів. Ніжно він витирає, мої сльози.

– Я не знаю, як робити людей щасливими! -тихо шепчу я.– Я не пам'ятаю. Я звикла бути одна.

– Ти тепер не одна. Ми все згадаємо, разом.-Він мене цілує, гладить. Маленькі краплини дощу змусили мене прийти до тями і повернутись до його машини.

Через 15 хвилин ми вже біля мого дому. Мда, вечір пройшов неймовірно, подумала я, увімкнула герлянду, що звесала у мене над ліжком. Я люблю дивитись на ці вогники. Вогники схожі мені на зірочки. Накинувши на себе ковдру та полинувши у безодню сну, мрій, спокою.

Вона не знала, як він змінить її життя. Як він, та його сім'я, змінить її. Вона нікому недовіряла. Надіялась завжди лише на себе. І хлопець, який хотів зробити її щасливою, не знав, скільки потрібно провести роботи та прикласти зусиль, щоб її душа відкрилась йому повністю. Щоб вона сказала, що кохає. Їхній світ перевернеться. Будеі радість і сльози і розтавання і буде смерть. Життя непередбачуване. Боріться, боріться одне за одного, адже зустріти своє кохання-це безцінний дар.

Я стою на подвірячку і дивлюсь, де ж він, де?… Розглядую по сторонам …Аааааагггггаааа, бачу.:-) :-) :-) :-) :-) Розпочинаю брискати з бутилки водичкою, тато стриляє у відповідь, на мені платячко небесного кольору, воно повністю мокре. Тато теж в рубашці та брюках, знизу вони закочені, він босий. З нами грається тітка Люся. Мамина молодша сестра. Приходить до нас рідко, але завжди мені приносить щось солоденьке. Тато такий щасливий, підходить до тітки Люсі та обіймає її. Ми хохочемо. Бігаємо. Такий світлий та повний щастя день. Білокуре личко та золотаве волосячко відблискує на сонці. Кудряшки розпущені підстрибують.

– Ти що робиш??? – кричить мама, вона вийшла з будинку, витріщила очі, руки в боки. О,я знаю цю стійку. Щас я знову полочу попопі. -Ану іди сюда. Ти засранка!!!! – кричить вона. Я кидаю бутилочку і тікаю, я боюсь її. Біжу на дорогу і вздовж вулиці. Біжу так сильно і швидко, напевно тому я люблю бігати. Чую, тато кричить, мама кричить щось у відповідь. Я не повертаюсь. Страх, що вона з-заді сильніший за мене. Я добігла до краю містечка. У грудях болить. Єдина думка це …чому вона мене не любить? Я ж просто гралась з татом і тіткою! Чому вони постійно сваряться? Чому вона сердиться на тітку? Це всі мами і папи так живуть? Якщо так, то я не хочу дорослішати.

Гуп, гуп… я відкриваю очі. Чудний сон. Давно мені мама-стерво не снилась. Що за грохіт. Бистро накидую халат і виходжу на кухню. Тато з похміл'я. Боже лише 6:30 ранку.

– Чому ти не спиш? – запитую я у людини яка колись була моїм татом.

– Валі… чого приперлась? Шуруй до свого бойфренда, багатенького придурка. Хоч одний толк від нього буде.

– Який???

– Будиш розводити його на гроші і купувати мені випивку.-з кривою посмішкою відповідає.

– Що ти шукаєш?

– Горілку дура, де вона? – кричить він і махом руки викидує все з полички.

– Перестань!!!! – кричу я.

– Ти вчора з дружками все випив.– я підбираю іншу тактику, замість крику, лащусь. -Папусь, ну що таке? Ну досить! Я прошу! Давай я приготую сніданок, зварю нашу каву. А ти підеш помиєшся, побриєшся. -Запах від нього уже стоячий. Його лице змінюється.

– Добре доню. Вибач! Попивши запашного кофе, біжу до кімнати одягатись. Швидко розчісую волосся, роблю проділ по середині і волосся заколюю побокам, ніби крильця ангела. Волосся завилось локонами, як завжди…:-). Одягаю білу блузку, джинсові шорти, потерті, та білі кеди. Закидую рюкзак за плечо і вилітаю до холу.

– Пока, я в школу! – на ходу кричу я випригую за парадні двері, захлопую і чуть не падаю.

– Ти чого тут!??? – здивовано запитую я, Алекс стоїть на нашомуподвір'ї.

– Ахаха… ти куди летіла????За мною так скучила????? Я стукаю його в пличе.

– Ні звісно, хвилювалась щоб у коханій школі не розпочались уроки життя без моєї участі. люблю коли містер Гедзі плюється. Його розповіді про шкільне життя неймовірно цікаві. :-) :-) :-) :-) Ми хохочемо.

– Ходімо,! – каже він беручи мене за руку і майже тягне до машини.

– Ні я своїм транспортом… я…я…!

– Що …ти? Я на машині а ти великом, я в твою корзинку, на велику, не поміщусь :-).Не ломайся. Поїхали.

– Нас всі побачуть …разом! – промовила я ніби в тишу, і мені одразу боляче. Не знаю, що це за відчуття, болю, тривоги, відчуття, що потрібно увімкнути самооборону. Він підходить ближче, ніжно проводить рукою по щоці, а іншою підіймає мій підбородок. Я дивлюсь на нього. Його погляд повний спокою, самоконтролю.

– Персик мій :-) -ніжно промовляє він.– Ти хвилюєшся, що я зруйную твою бездогану репутацію?!?

– Як ти сказав …? Персик??..Ні. Я не знаю. Якщо ми приїдемо разом, то це означає, що у нас відносини і ми ніби пара.

– Ага, а ми і є пара. Ти моя. І я хочу, щоб кожен гавнюк цієї нищасної школи це знав. Нехай дивляться і давляться слиною. Зрозуміла? МОЯ. МОЯ. ЛИШЕ МОЯ. Він цілує мене в лоб, ніжно- ніжно, і прижимає до себе. Мій настрій підлітає до гори за секунду. Я вириваюсь з його обійм, хлопаю по задниці, ах яка у нього срачина, і біжу до машини.

– Ну що ж, нехай тоді і всі дівчата тієїж нещасної школи знают, що ти мій. І нехай не здумають кидатись слиною, тому що я їм очі повицарапую!!! Його посмішка розтяглась ширше.

– Ммммм. Мія, ти єдина мені знайома дівчина у якої емоції, як погода. Не знаєш чого чекати. :-)

До школи дорога була швидкою. Ми розмовляли про те про се. Про все. Машина у нього класна, одразу видно, що хлопець,,запакований,, добре. Hyundai Accent-має багато плюсів: багата стандартна комплектація, просторий салон, невисока ціна і економічний двигун.:-) :-) Ну це звісно так сказав Алекс. Як на мене, машина норм. Я ніколи не була фанаткою машин. Головне щоб не пішки. :-)

-Ну… що ж!!! – я набираю в груди побільше повітря.

– Ти чому смієшся??? – запитую я Алекса почувши його смішок.