Дар'я Мороз - Дякую тобі. Любовний роман 18+

– Глянь на себе! Ти думала, що я маньяк і що, ти зможеш мене вирубити білим своїм тапочком?????Ну хіба не смішно? – оглядуюсь на себе, і починаю теж сміятись, я стою в одному тапочку, інший у руці. Коли я його зняла? Не пам'ятаю. Ахахахаха… ми хохочему.

– Ти уже ідеш додому? – запитує він мене доки я приводжу себе впорядок.

– Так, напевно, досить нічних прогулянок. А ти?

– А я напевно проведу тебе спочатку, а потім теж додому. Звісно, якщо ти непроти?

– Ммммм, ні. Ходім! – він підіймає мій велик, кладе пакет в корзинку. Тиша. Чути лише вітер, свірчків. Ми та луна. Круто ніби з кіна. От нелюблю ці гавнясті моменти, через них люди забувають про реальність.

– Можна питаннячко?

– Так! -з тривогою в голосі шепчу я.

– Чому ти тут одна сиділа, в темноті?

– Я була не одна, там був і ти! А ти чому?

– Не міг заснути дома, вирішив прогулятись. Прийшов на стадион. Хотів уже піти, побачив тебе. І залишився. І не зря!) – він посміхається

-Чому ти знову смієшся????

– Не бачив, щоб хтось, так як ти, поїдав круасани. Ти їх їла з такою страстю, кусочки випадали. Над губою молочні вуса. :-) :-) :-) :-) :-) :-) :-) Щей при цьому намугикувала пісню.

– Ахаха, у мене наушник був у вусі, я люблю музику. І я не їла так як ти кажеш. Я просто люблю солодке. Звідки ти приїхав? Чому?

– Я не відповім, ти ж не відповіла! Чому ти прийшла сюди так пізно?

– Не твоє діло!!! -знову грубувато відповідаю я, потрібно дати йому зрозуміти, що це не його діло. І досить про це.

– Ти ще та злючка! Я хочу подружитись. Ми могли б поладити.

– Я злючка? Ти з чого це вирішив???

– Навів справки.-трохи подумавши відповів він.

– Ти в нашій школі лише один день і вже навів справки. Оу, що ж про мене кажуть???? Поділись!

– Взагалі то я тут з початку літа. Бачив тебе разів 15. Ти працювала в дитячому кафе, і з дітьми ти мила. Бачив тебе у дешевому магазині одягу, що дає мені повід думати, що живеш ти не зажиточно. А ще бачив як ти на машині забирала свого п'яного тата з місцевої забігаловки, мати з вами не живе. Знайомі сказали, що ти розумна, учишся на 5 але в коледж не ідеш. Тому, що боїшся за нього. А ще, ти неймовірно красива. Я знаю, що ти любиш екстрим. Ти мрієш пригнути з парашутом, любиш швидкість, а ще, ти ніколи не була на морі. І я впевнений, що ніжності у тобі більше ніж злоби. Ти просто не вмієш або не хочеш її показувати.

– Заткнись! -в грудях горить, дихання участилось, як він може… -Заткнись! Ти мене не знаєш. Я хватаю велик у нього з рук.-Можливо, все тобою сказане є правдою, але це не твоє діло козел.

– А мені здається знаю. Ти застигла в моїх думках з того моменту коли я тебе вперше побачив.-Він такий спокійний.– Мені все одно хто твій тато, де твоя мама я просто хочу бути ближче з тобою.

– Пішов ти, мені ніхто не потрібен. Я сама по собі!!! – очі повні сліз. Я повертаюсь і у паніці розумію, що ми біля мого дому. Я всхлипую. Сьози льються ручайком. Я кидаю на газонові велик… зла як чорт. Стоп. Повертаюсь.

– Алекс!!! – кричу я, він повертається і я тичу його середній палець.

– І тобі солодких снів!

Він посміхається, от гавнюк. Як він мене бісить. Я закидую через вікно пакет і заладжу сама. Скидую сарафан за секунду і зариваюсь під одіяло. Гнів переливається у спокій, пізній вечір у глибоку ніч. Весь наступний місяць я морозилась від Алекса. Він настирний, то говорив до мене, то штовхав, то записки писав але я демонстративно рвала їх не читаючи. Сьогодня п'ятниця, це значить попереду цілі вихідні. Це добре. Так кумарить дивитись, як кожна дівка з нашої школи старається заговорити чи задіти Алекса. Звісно він вступив до групи футболістів, а це ще додає йому плюсик. :-) Дівчата рахують плюсики: гарний + фігуристий + мила посмішка + тачка класна +спортсмен =5 балів. На тусовках його видно небуло. Напевно він їх нелюбить. Я теж нелюблю, але, якщо вибирати дім з п'яним татом чи туса, я піду на тусу. Тато зайшов у запій, приводить всіх шалав міста, почерзі. П'ють дома, трахаються. Дойшло до того, що дома немає що поїсти. Він став інший, постарів, лице стало синіти, руки почали брякнути, здається навіть сидини стало більше. Він постійно кричить на мене, мов це я вина, що ми живемо так бідно. Адже як би він мене не прийняв, а відправив до матері, йому було б легше. Звинувачує мене, що у нього немає постійної жінки. Адже кому потрібен чоловік з обузою-дитиною (зі мною).А останій раз, декілька днів назад я побилась з його новою курвою. Дома пропали гроші, я впевнена, що це вона їх і взяла, а сперла стерво на мене. Накрутила тата. А саме головне це те, що він їй повірив. От я і витрясла з її тупої башки все гавно. Я була так зла, що тато мене ледве зупинив. Я одним ударом повалила її на пол, а потім сіла зверху і гуцала по не прохмилівшій морді. Звісно потім він вигнав мене. І я пішла, точніше поїхала в самий ближчий магазин взяла бутилку вина, стакан і погналась на край міста. Там красиво, лісопосадка, поле зелене і струмок. Джерело. Я їду, зла, обіжана, здається, що весь світ проти мене. Як так? Він же мій тато! Чому він повірив їй, а не мені? Чому мати мене залишала, потім вигнала, як можна так не любити свою дитину? Тисячі думок у голові ріжуть мов гострючі ночі. Не хочу жити. Це не життя, це страждання в одинокості. Ніхто і не зверне увагги, якщо мене не стане. Я лечу, мимо мене проїджають машини, пролітають вулиця за вулицею

Ось я і на місці. Спригую з велика, кидаю при дорозі. З розмаху бью горлишком бутилки об край бардюру, воно відлітає. Я спускаюсь між деревами, добре що я в кросівках і спортивних лосінах, наливаю не зупиняючись вино в стаках. Повен, аж по краї. І з розмахом швиряю бутилку між деревами, представляючи що це ще один удар по пиці тої тупої алкашки.

Випивши все залпом я миттєво п'янію. Посидівши на природі, послухавши музику, я остиваю. Хера їм. Я житиму. Піду до коледжа і всього добьюсь сама. МЕНІ НІХТО НЕ ПОТРІБЕН… МЕНІ НІХТО НЕ ПОТРІБЕН …МЕНІ НІХТО НЕ ПОТРІБЕН. Декілька разів я промовила це про себе, а потім викричала в весь голос.

Повернувшись додому я знайшла записку :

От лайно, ніби нічого не трапилось. Ото ім'я… Клара… срала я на вашу Клару. Підіймаюсь у кімнату і прямо йду до ванної, роздягаюсь. Потрібно змити бруд що осів на моє сердце.

– Привіт принцеса! – відриває від спогадів чоловічий голос. Почувши слово принцеса, розумію-це Алекс.

– Привіт, чого тобі, містер всезнайка?

– Може зустрінемось сьогодня? Погуляємо. Хочеш в кафе сходимо?