СтаВл Зосімов Премудрословскі - ШАЛЕНИЙ СИЩИКИ. Смішний детектив

– Можна, патрон?

– Заходь і сідай… У нас справа… Завтра їдемо в Пітер. – Оттіла підвівся, розвернувся і сів на стілець.

– Навіщо?

– Крадений пам'ятник Носі Гоголя шукати.

– Ааааа … -Інцефалопат зайшов і сів на стілець для підлеглих і відвідувачів, закинувши ногу на ногу. -Я весь до уваги, Бос…

АПУЛАЗ 2

Виглядав Арутун Карапетович худим і довгим. Обличчя було типового кавказця. Волоса сиві, довгі до плечі рівні як солома. На тім'ячку виднілася солідна лисину, зароблена на колишній роботі двірником гастарбайтерам. Раніше працював він скотарем, після десяти років відсидки, як політичний в'язень. Анекдот розповів про Леніна, вождя пролетаріату, та ще й матершіни, ревізору в сільраді, ось і загримів. Ленін б простіше відреагував, просто розсміявся, а ось тамтешня влада – немає. Але це було в пост радянських часів. І з цього зі зникненням радянського ладу, зникла і судимість. Його реабілітували і дали пільги на газ. Але з виходом на пенсію він хотів бути корисним для суспільства, а тут ще й дружина нового дільничного приманила своїми блакитними очима і… решта все зад… Так, я думаю, не матершіни… Ось він і пішов в єфрейтори до дільничному, а звання залишилося ще з армійської служби.

Йому подобався англійський детектив Пуаро і з цього він курив люльку як Холмс, просто він їх плутав. Носив капелюх і вусики, як у Елькьюля, тільки грузинські. Навіть тростину купив схожу і фрак у працівників сцени Маріїнського театру Опери та балету за ящик самогонки. Черевики йому зшив на замовлення сусід, який в зоні відбував взуттьовиком. Він навіть підбив їх шпильками і коли він йшов, особливо по асфальту, він цокав як кінь або дівчина з Бродвею. Ніс був у нього, як у орла і великі очі, як у лемура.

– Значить так, -начал Оттіла і сіл на спец стілець. Ізя грюкнув дверима і увійшов до кабінету. На таці він ніс смажену яєчню з рибою і його улюблений свіжовичавлений часниковий сік. -давай швидше, а то пітон вже бурчить.

– Фуууу! -сморщілся Інцефалопат, -как ти його п'єш? Здохнуть можна…

– Що б ти розумів в вишуканому гурманство? Не пий. Мені особисто подобається. -ульк.. -отпіл Оттіла ковток і.., -Ееееее, -отригнул його в сторону. Той скочив і відбіг у дальній кут кабінету. Ковток туманно-образно бульбами покинув глотку дільничного і миттю, як сльозогінний газ, заполонив всю кімнату. Арутуна схопив астматичний спазм і коли він прокашлявся, то нелюд своє не до вміння.

– Посоромився б чи що?! Я тобі в батьки годжуся.

– А може матір'ю? -Оттіла переживав яєчню і з повним ротом, випльовуючи крихти, суворо гаркнув: -У кожного свій смак, сказав індус, злазячи з мавпи і витираючи член банановим листом. Хочеш в око?

– Ой! Вибачте, патрон, я щось забувся … -засуетілся Арутун Карапетович і сіл на стілець.

Раптом рипнули вулична вхідні двері і до кабінету увійшла стара баба років сто.

– Хто не закрив двері??? Я зайнятий, бабка!!! -заорал Клоп і подавився…

Кашель почула дружина і прибігла до нього з листком і ручкою, щоб той написав заповіт. Але побачивши його марність, розмахнулася і шльопнула чоловікові по кощавим лопаток. Оттіла харкнув і виплюнув жовток.

– Ух, Арутун, старий хрищ, чому не закрив за собою двері на гачок, коли прийшов? А ви, бабуля, вийдіть, у нас нарада.

– Ась? -переспросіла глуха бабця.

– Хряста! Перейдемо після обіду!! -громко сказав Клоп.

– Їж, їж, милок з нігтик… Я почекаю. -улибнулась бабуля і присіла навпочіпки, так як стільців більше не було, а поступатися місцем тут було не прийнято, та й на розум нікому не спало з присутніх.

– Який обідати? А? я снідаю… Хряпа-Хряпа. А потім на порядку денному: робота з підлеглими. -махнул рукою Оттіла і, що тримає ложка з шматком яйця, пульнул смятку прям в око Арутуну, а вага її ви? -вскочіл на стілець, не йміть вдячні нездари, -далее стрибнув на стіл, -можете тільки самогонку жерти, та пики один одному бити. Я не збираюся ходити, як койот.. -І як акробат, за допомогою сальто, зістрибнув зі столу на підлогу, -І мирити вас.. Пишіть заяву і крапка!

– Яке заяву? Що кричиш? – перебила криком Кінг-Конга його Ізольда Фіфовна.

– А? -встрепенулся карлик здригнувшись.

– Ти що кричиш? болі що спокійніше і тихіше запитала вона, не йміть бачиш чи що, вона спить уже давно.

– Так що ж, тут, тепер, нічліжка? Інціфалат, виведи цю пенсіонерку назовні, -Оттіла оговтався в пакет і поліз на стілець обідати далі.

– Я Інцефалопат, патрон, а не Інціфалат. -поправіл Єфрейтор і підійшов до сплячої старій. Злегка ткнув її тростиною, як у Пуаро або Ватсона. -Уважаемая, алле?! -повернулся до Босові, який вже сів за стіл і за плямкав.

– Бос, вона, по-моєму, крякнула.

– Що? Хряпа-Хряпа.

– Ну,. Чи не дихає,. Здохла. -опять зі страхом в голосі сказав Арутун. Його губи затремтіли. Він припустив, що і його чекає така ж доля. Арутун розплакався.

Оттіла завмер з повним ротом їжі. Подивився на дружину і попросив:

– жінко, йди, перевір.

Фіфовна підійшла і за комір підняла стареньку. Стопи від підлоги відірвалася, а коліна не випростались. Вона підійшла і поставила труп, як вазу перед пикою, тупо дивиться з повним ротом пережованої яєчні, чоловіка.

– Дивись сам, чмо, здохла вона чи ні?! -І зібралася йти. -Хе, жінко. Відповіси за жінку. -бормотала вона…

– Прибери її зі столу, дура!!! Ти що,.. зовсім, чи що? Я господар тут, і начальник, а ти?…

– Ну, знову почалося. -промямліл піднос Інцефалопат.

– А ти на халяву користуєшся фондом Оттілія Алігаджіевіча Клопа!!! -крошкі зі рота полетіли нарізно, -І взагалі… тьху, бля, -виплюнул весь вміст з рота він і закричав, перш забравшись на стіл. -Ти служниця тут. Зрозуміла?

– Так, мій володарю. -понікла Ізольдушка і встала на коліна. Її голова розташувалася поруч із головою стоїть на столі чоловіка. І розміри їх голів просто вразили б будь-якого песиміста: Її голова була в п'ять разів більші за його.

– Гаразд, хе хе хе, прощаю, винеси цю бабку за двері на ганок. Ні, краще подалі від хати. Зараз ранок і хто-небудь її знайде.

Дружина взяла труп і забрала, куди наказав господар. Адже вона працювала теж в капцях на посаді технічкою, двірником і секретарем-референтом в званні старшого матраца. Через хвилину повернулася і підійшла, маршируючи до столу.

– Я її викинула за огорожу.

– Ти, що, дура, чи що? Це ж ветеран заводу. Правда, що сиділа. Коротше – бомжиха.

– Ти їси. -жена підсунула тарілку.

– Не хочу. Ти б її в тарілку ще мені поставила. Який тут їжа? Прибери, он, нехай діти доїдять. Тільки їм не кажи, що я їв. А то вони гидують.

– Правильно, якщо у тебе з рота говніще пре. Зуби то чистити треба, коли ти їх востаннє чистив, сто років тому? -жена зібрала посуд зі столу і пішла в житлову половину барака.

– Мовчи жінка! Чого б ти розуміла в запахах? Гаразд, -Оттіла рукавом стер крихти і краплі зі столу. -Що я хотів сказати. Га?.. Значить так, готуйся відряджений до Пітера.