СтаВл Зосімов Премудрословскі - ШАЛЕНИЙ СИЩИКИ. Смішний детектив

– Аа, апчхи, я його знаю, але дуже погано і то, тільки завдяки його дружині.

– Що? -улибнулся Пент.

– Я сплю з його дружиною! -утверділ Арутун. Сержант посміхнувся і пішов стріляти документи на пиво.

– А коли його випустять? -ехом розлетілося по фойє.

– Як сортир домоет і відповідь на нього прийде. Так що діб троє я маю право його поиметь.

– А можна йому допомогти? -запропонував на все фойє Арутун.

– Унітаз помити?

– Так, щоб його швидше випустили.

– Ні, не положено.

Арутун сумно опустив голову: Мдаа.. потрапив і грошей немає і Клопа опустили.

– Гроші є? -кто щось шепнув прям в вушну раковину єфрейторові. Той здригнувся всім тілом і обернувся. За ним стояв товстий прапорщик в поліцейській формі і старанно жував гамбургер.

– Ні.

– Чому? Ам ням ням.

– А гроші, апчхи, -Арутун заплутався в думках і, витягнувши вказівний палець, по шукаючи зіницями, вказав на двері поста міліції. -А гроші у мого, апчхи, шефа, там, в мавпятнику у Клопа.

– Якого клопа? Це кличка?

– Ні, його прізвище, апчхи, він затриманий до з'ясування особи.

– Аааа! Ам ням ням., Так підемо, візьмеш у нього гроші, ніби собі, а віддаси мені.

– Аааа. У нього, апчхи, картка.

– Шкода. – І поліцай пішов в глиб привокзальній площі.

Через тиждень Клопа випустили з 78-го відділення міліції. Це було вже п'ятим відділенням за рахунком, починаючи з привокзальних Ментів і всюди він мив туалети. Більш ніхто до нього на це не погоджувався. І річну бруд довелося відмивати йому.

Арутун втомився його чекати на вокзалі тиждень, добре літо було. Він зв'язався з місцевою гопоти і бомжами. Одяг його перетворилася в ганчірку для підлоги. Його опухле обличчя від «крижинки» – миючого засобу для стекол на етиловому спирті, що п'ють бомжі і їм подібні – почервоніло, як дупа шимпанзе. Очі налилися сльозами, не тільки від горя, але і від страшного похмілля. Він сидів у переході метро Московського вокзалу. Капелюх його була перевернута і лежала на підлозі. У ній виднілися копійки гідністю: в одну, п'ять і десять монет. Він сидів на колінах і злегка ридав. Фінгали насилу пропускали сльози.

– Арутун? -оклікнул Оттіла -Що з тобою?

– А? апчхи, -поднял повільно очі єфрейтор.

– Вставай, ти що тут сидиш? -Клоп підійшов і підняв капелюх.

– Не чіпай, апчхи,. -заорал істерично Арутун і вихопив капелюх. Деяка дрібниця вистрибнула на мармурову підлогу і задзвеніла. Дзвін почули бомжі, які стоять неподалік. Вони виглядали по пристойніше і по молодше.

– Гей, пацан, а ну відвали від нещасного. -крікнул один з них

– Не заважай йому на хліб заробляти, чмо. -пріпугнул другий.

– Валі, вали. -поддержал третій, -пока живий.

– Це ви мені говорите, молоді люди? -раскрил очі від подиву дільничний сищик генерал Клоп.

– Про? Так це не пацан зовсім.

– Це карлик?!

– Та ще й негр. Хе. -І вони стали підходити до клопів.

– Патрон, -хникнул Арутун, стоячи на колінах. -бегіте, Бос. Я їх затримаю. Вони все одно мене вже били і змусили мене жебракувати.

– Не бійся, я їм поясню по Саракабалатанаяксидоёбскі, що не можна ображати людей похилого віку. -уверено відповів Оттіла і закотив рукави.

– О, зьома, так він на нас наїхати вирішив, -За млів самий здоровий з них і лисий.

– Сірий, прімочі його до параші. -поддержал худий і в наколках, що вказав на урну.

– Кажу відразу, заспокойтеся молоді люди, попереджаю востаннє. -ласково попросив Клоп, дивлячись в очі здоровому. Той взяв його своєю величезною кистю за комір і, піднявши, підніс його до своїх очей. Єхидно посміхнувся і різко впёр дихання. Розкрив очі, як при запорах і збільшив рот, як буд-то хоче в рот покласти лампочку Ілліча. Жлоб відпустив кисть і зігнувшись, вхопився обома руками за свій пах.

– Аааааа!!!! -оглушіло всіх навколо.

Оттіла приземлився на ноги і, присівши навпочіпки, завдав тут же другий удар по яйцях, але вже кулаком.

Він хвилину вибивав дріб кулаками, та так швидко, що важко було розрізнити руки і, врешті-решт, з розвороту вдарив стрибком п'ятою в кадик. Жлоб неквапливо повалилася вперед і впав на мармурову підлогу чолом, розкришивши собі все стирчить. Оттіла відскочив убік, пропустивши падіння. Його корешей, як вітром здуло. Та й взагалі перехід очистився від всякого роду халявщиків – алкашів.

Інцефалопат встав, спираючись об плече шефа.

– Спасибі, апчхи, патрон. Я думав, апчхи, здохну тут.

– Як ти дійшов до цього? Мене ж найбільше на тиждень закрили? А ти вже так опустився.

«А сам?!», подумав Арутун, але промовчав. Оттіла подивився ще раз на єфрейтора і ахнув.

– Ох, ешкін кіт, що вони з твоєї пикою зробили?

– Так, ладно, апчхи, -Арутун махнув рукою і відвернув своє спотворене обличчя: переламаний ніс, два Фінгала – під правим оком і три – під лівим і не одного переднього зуба. Жорстокий світ бомжів і милосердний в одній особі. Старим дуже складно вижити в цьому світі на дні.

– Мда.., а ти не впізнавав у них про ніс?

– Ні, як то на думку не спадало.. -Арутун плентався повільно за Босом і жував як зазвичай свою мову, -хотя, стоп! -восклікнул він, кому припаде, я чув, що його на мідь стравили в найближчу приймання, а ті – в Антікваріатное магазин здихали.

– Хто, ті? -Оттіла зупинився.

– Ну, з приймального пункту здали в антикварний магазин.

– А в який саме?

– А в центральний, за Казанським собором.

– Пішли. А то, раптом його продали?

Вони все таки вийшли з Мос. Бана на Невський проспект. Двіжуха. Оттіла підійшов до стоїть на тротуарі тітки і запитав:

– А де нах. Казанський собор?

– Нах?

– Тобто: знаходиться.

– Ви не росіянин? гість або заробітчанин?

– Ні. Я дільничний.

– Зрозуміло. Ідіть по Невському, в сторону Двірцевій площі і по лівій стороні побачите Собор.

– Спасибі. Здоров'я Вам і Вашим дітям … -По дякував Клоп і пішов з Інцефалопатом уздовж тротуарна.

Справа була закінчено успішно. Пам'ятник повернули на місце і поставили під сигналізацію і відео спостереження.

Клоп і Інцефалопат отримали від Маршала подяку у вигляді премії і готовність очікувати нову справу.

Клоп сидів в кабінеті і, розмовляючи з Інцефалапатом, з дружиною і дітьми, розповідали про пригоди, опустивши подробиці принижень, які відбулися в процесі розслідування. Зрозуміло, сумне опустили і замінили героїчними вигаданими вчинками… Коротше, брехали на ура…

Минуло п'ять років нудною колгоспного життя і Оттіла став спиватися з Інцефалапатом, точніше сказати він споював Клопа навмисне, щоб оволодіти його дружиною. І Клопа в розумі це влаштовувало. Та й Маршал все не дзвонив.

– Ай, подзвоню я сам. -бросіл з лівої руки цвях, а з правого – молоток на ковадло, де рівняють цвяхи, для вторинного використання. Він стрепенувся від «церковного» передзвону і здригнувся… а вага її якщо він мене пошле? -Оттіла оглянув свій хоз.-двір, де перед ним знаходилися: перед обличчям – ворота, трохи вправо – лазня з дворовим сторожовим псом, дивиться тупа на господаря з діри, прибудованої будки до бічного сараю.