СтаВл Зосімов Премудрословскі - ШАЛЕНИЙ СИЩИКИ. Смішний детектив

© СтаВл Зосімов Премудрословскі, 2020

ISBN 978-5-4498-0699-4

Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero

Добридень!

Відразу перейдемо до опису головних учасників подій, запропонованих мною в цій рубриці справ.

Перший у списку значиться генерал майор Оттіла Алігаджіевіч Клоп. З усіх навколишніх, він відрізнявся не стандартним зростом – дев'яносто дев'ять і дев'ять сантиметрів.

Ви запитаєте: «А як же його допустили до лав правоохоронців, адже, нижче півтора метрів в армію не беруть, а без армії не беруть в охоронці …". Але він є – особливий випадок: Його батьки були, точніше мати і її дідусь, який служив йому замість батька, прості громадяни Російської Федерації, з споконвічно єврейським корінням. Просто його мати, колись в минулому тисячолітті, коли ще світ не користувався комп'ютерами повсюдно і був Великий Радянський союз, добровільно вступила до лав санітарів інтернаціоналістів, чий обов'язок була прибирати за хворими після спорожнення солітера. І відбувалося це в якійсь Африканської країні і хворими виявилися стародавні племена пігмеїв Центральної Африки, один з яких, а точніше сам вождь – Великий старець, ста двадцяти тисяч років їх нього календаря зроду, а так як його ровесники давно крекнули (здохли), тому тих, хто пам'ятав його народження не було і він зміг стверджувати, що його мати – Сонце, а батько – Місяць і т. д. і т.п.. В цю казку, зрозуміло, не повірила майбутня матуся Оттілія, але і не образила, а лише посміхнулася і кивнула головою Великому старожила всіх Чоловіків Землі. Після вона, прийнявши частування вождя, а вони були смачно заманливо-екзотичні: смажені очі бізона в часниковому соусі, копчені яйця слона з сьомгою в шоколаді, борщ зі свіжої крові несподівано зниклого на передодні фельдшера Івана Козімовіча Пупкіна і на третє – сік плодів Коки… Загалом, прокинулася матуся вагітна і далі її життя вже не представляло особливого інтересу.

А за законодавством племені пігмеїв, середнє зростання бійця і охоронця порядку становив не менше вісімдесяти сантиметрів і не більше одного метра п'ять з половиною сантиметрів, зрозуміло, його, тому взяли в їх поліцію і направили з обміном досвіду в Росію. Так він і залишився на службі: отримав ПМЖ, як будь-який гастарбайтер, а так як він був громадянином РФ за сумісництвом, то його ні хто не міг депортувати. Коротше кажучи, у нас в країні все можна, особливо за гроші. Але вишкіл йому довелося пройти у батька в племені і на іспиті завалити слона. Так говорилося в документі, пред'явленому за місцем вимоги, який був виколотий на пузі Оттілія і схвалений ЮНЕСКО. Звичайно, до нього додавався ще один документ, правда, неофіційно, схожий на сто баксів. І тим більше в основному документі було зазначено, що він проходив по службі в званні генерала армії північно-південного підрозділу племені під назвою Нака-тика Уї Бука. Зрозуміло, таке звання йому присвоїли через батька довічно, тим більше що їх плем'я значилося у військах ООН.

Юний Оттіла придбав на службі в племені наступний досвід, точніше сказати, склав іспити по: стрільбі з лука, метання томагавка, уроки по верхолазанью «ходьба по стовбурах», що дозволяло йому лазити, як по рівних вертикалях, так і з пухирцями. Так само він міг закинути обидві ноги за свої або чужі вуха і, утримуючись на підлозі на обох руках, міг станцювати чечітку, зробити потрійне сальто вгору, в бік, вперед, назад і при цьому, не торкаючись, статі. Навчився приборкувати кішок, собак та інших кусючих і пожирають, в тому числі комарів, клопів, вошей і ведмедів Грізлі.

Після Оттілія направили за власним бажанням і через хвороб матусі його, в МВС писарем – ад'ютантом Маршала, якого він ні коли не бачив в очі, а тільки чув його голос по рації і спец телефону. По закінченню тридцяти двох років від роду, його, через скорочення адміністративного апарату, перевели дільничним в село Соколов Струмок, Ленінградської області, по СПб – Любань залізниці.

Виділили йому барак, колишнє профтехучилище. Перша половина барака займало приміщення під житло, а друга була призначена під Опорний пункт.

І ось сидить Оттіла Алігаджіевіч у себе в кабінеті і пише квартальний, і тут же відразу і річний звіти. Поспішає, робить помилки, плутає слова в мовах, а їх він знав з дюжину, в тому числі: французький, рідний племінної, п'ять різних Радянських мов, Латина, Русский розмовний, Русский література, Російська феня, Русский бомж, мова дізнавача і інші.

Пише, пише, а тут синочок десяти років приходить до нього в кабінет:

– Батько? -скромно по дитячому запитав сто тридцяти сантиметровий десятирічний син Ізя.

– Що, синку? йміть піднімаючи голови, відповів дев'яносто дев'яти сантиметровий батько Оттіла.

– Пап..? -Ізя зам'явся. Батько все ще писав.

– …Ну говори?! -переспросіл батько.

– Пап, я тут ящик дивився, так?!.

– І що?

– Мені там слова деякі не зрозумілі…

Оттіла по-батьківськи подивився на сина, не опускаючи голови, підібрав ноги на особливий стілець з сходовими перекладинами на бічних ніжках, встав, розвернувся і сів на стіл. Ласкаво подивився на сина зверху вниз вже крізь окуляри, припустив їх на кінчик носа і запитав, дивлячись синові в очі і не задираючи голови, від чого у нього завжди боліла голова і затікала шия. Він на всіх при розмовах дивився знизу вгору. Це його так само обмежувало громадянську позицію. А тим більше перед сином, який ріс як звичайний пацан. А зараз, сидячи на столі, він міг навіть і на хмурити свої чорні брови.

– І які слова тобі не зрозумілі, синку?

– Ну..: Президент, якась Влада, ФСБ.., що це? Ми з історії поки не проходили. Хіба що так, швидкоплинно.

– Або ти просто школу прокурата в цей період навчання. -улибнулся батько, зняв окуляри і затиснув їх злегка в кулак, яким після сперся об кришку столу. Іншою рукою поплескав по плечу сина і потер йому лису величезну, не по-людськи мірками, голову.

– Ну, слухай, -вздохнул батько, -Презідент в нашій родині – це я, якась Влада – це твоя мати. Ну, вона, сам знаєш, що робить… Балуватися не дозволяє, уроки перевіряє.

– Годує, -добавіл Ізя.

– Чи не годує, а готує їжу. -добавіл батько.

– А хто ж тоді годує?

Батько подивився на його вузькоокий дідусів ліве око, потім в шірокоглазий правий, який дістався синові від прабабусі, мовляв, вона була китайка, але тільки зросійщена. Так стверджувала його дружина; ростом, вагою і шириною талії цифрою двісті. Білява і блакитноока до того ж, на відміну від червоноокого батька.

– Я вас всіх годую! -гордо напівголосно відповів батько і витріщив груди. Його обличчя стало кайфу-мудрим.