Тетяна Бережна - Любов іншого виміру

– О чем Вы?

– О глазах. У тебя же изменились глаза?

– Да, позеленели, – із ввічливості збрехав Сатана.

– Вот! Я, биолог, второй раз в жизни сталкиваюсь с какой-то генетической мистикой! У одной моей тоже очень хорошей ученицы три года назад, после похорон отца, изменились глаза: были карие, а стали фиолетовые!

– Вы говорите о моей невесте, Нина Ивановна. Она необыкновенная, правда?

– Елена Земная – твоя невеста? – здивувалась вона, аж торкнулась його руки.

– Вас это удивляет?

– И да, и нет! Разве я не учитель, не психолог человеческих душ?

– Психолог! – підхопив він, щоб зробити їй приємне.

Вона трохи розшарілася з гордощів.

– Так вот, я обоих вас знаю лучше, чем вы себя. Вы стоите друг друга, комплементарность полная! – констатувала Ніна Іванівна. – Ты не мог сделать лучшего выбора. А удивилась я от неожиданности: Лена не болтлива, редкое качество для женщины. Почему ты не был на выпускном?

– Я только сегодня приехал домой, раньше не мог.

Ніна Іванівна поглянула на Люцифера по-вчительські підозріло:

– Что-то здесь не стыкуется, Володя! Ты в Канаде, а она, это я точно знаю, поступает в наш университет, на биофак.

– Да, поступит, чтобы сделать приятное своей маме… и бросит, чтобы сделать приятное мне! Скорее всего, мы будем жить в Англии, будет учиться в Оксфорде, – ділячись з Ніною Іванівною «планами на майбутнє», Люцифер був майже певен, що так і буде. Так має бути, хоча, якщо вона вийде за нього, пекельного життя їй не уникнути.

Раптом він уявив її тендітну статуру у чорному на фоні Кровоспаду, збожеволівшого від жахаючого реву грішних душ, і мимоволі пересмикнув плечима. Сатану поглинули тяжкі роздуми: – «Дурний таврований Звір! Розмріявся! Ні я, ні моє кляте Пекло їй не потрібні. Вона вважає мене першим покидьком Всесвіту! Та ще й Маргарита переконає її, що Сатана – неперевершений спокусник жінок… Нащо Рай прислав до неї Маргариту?» – Люцифер перевів важкий подих.

– У тебя неприятности, Володя? – стурбовано запитала вчителька.

– Если бы в мире не было неприятностей, я был бы без работы, – дипломатично посміхнувся їй Диявол.

– Шутишь? – вона пильно поглянула на нього, похмурнішала. – Ты собрался жениться на умной девушке. У Лены исключительные способности к учебе, а вот красота ее меня пугает, для женщины такая яркая внешность может стать источником горя! Знаешь ее кличку?

– Ведьма?

– Да, хотя какая она ведьма?… У нее ангельский характер. Елена очень нуждается в защите, выйти за тебя замуж – мудрый шаг с ее стороны, – вголос розмірковувала Ніна Іванівна, – кто защитит женщину лучше хорошего мужа? Рада за вас обоих!… А вот и мой дом! – і вона показала рукою на п’ятиповерхову хрущовку через дорогу.

Люцифер перевів Ніну Іванівну через дорогу, віддав їй сумки.

– А знаете, Нина Ивановна, я с удовольствием вспоминаю Ваши уроки, – і мило посміхнувся вчительці, сповнившись до неї щирою вдячністю за бездоганну характеристику Олени.

Сатана не поспішав у Пекло. Він увійшов у літнє кафе, сів за столик, замовив пиво, огледівся. Спочатку йому здалося, що в кафе він один, та над сусіднім столиком велетенськими чорними мухами метушилися блискучі штучні нігті, гасали дві запалені цигарки та підстрибували дві філіжанки, зависали у повітрі і перекидалися, не проливаючи кави.

У вуха Сатани гайнув зловтішний сміх та брутальне лихослів’я пліткарок, що живилися драматичними почуттями інших людей. Він примружив очі і побачив двох зухвалих повій. Нещасні поховали свої сірі, майже безбарвні обличчя за модними чорно-синьо-фіолетовими макіяжами і нагадували померлих від побиття.

Мимоволі погляд Диявола наскрізь пронизав обидві жіночі плоті і сіпнув за щось живе їх хтиві душі, що слизькими підлими гадинками причаїлися під продажними серцями. Тіла дівок раптом вигнуло у визивні пози, а їх оголені душі кинулися до своїх вікон-очей і вчинили перед Сатаною таке безсоромне стриптиз-шоу, що той скорчив пропащим бридливу пику і в огиді відвернувся.

Не дивно, що він їх не помітив: бувають же і такі жінки – їх краще не бачити!

Не те що вона, Володарка його Диявольського серця… Голову і плечі Сатани овіяло ніжним серпанком замріяності, а з надр його чаклунських очей виринули зірочки захвату – її неможливо не побачити, в сяйві її аури виграють неземні кольори Вселенського життя, інколи навіть засліплюють спалахами Чистоти…

Несподівано владно скоривши Диявольську бурхливу уяву, яскравий Оленчин образ перехопив його подих захопленням. Перед очима Першого Лицаря Безодні примарою виникало обличчя Олени, що виглядало надзвичайно живим і принадним. Раз у раз чарівна усмішка таємничою квіткою розквітала на дивовижно гарних вустах дівчини- примари, сповнюючи її загадковим сенсом.

Сатана хворобливо зітхнув… Безперечно, вона належить до еліти людства: він не зміг прочитати в її підсвідомості колишні існування. Дівчина несе у собі неабияку таємницю, як складно закодовано її мозок і душу! Якби ж торкнутися її голови руками…

Люцифер поринув у світлі роздуми: коли він любив востаннє і чи любив?

– «Розумна дівчинка, вона здогадалась, що той пихатий голуб – я! До чого я дійшов!» – він пересмикнув плечима, криво усміхнувся, підкурив цигарку і відхилився на спинку стільця.

– Дядя, подай ради Христа! – раптом проспівав кволий дитячий голосок поряд, і за спиною дуже худенького хлопчика, що тихо підступив до Сатани, промайнула світла тінь Ісуса.

Малюк поглянув на Люцифера старечими, змученими очима. Що повинна пережити семирічна дитина, щоб так дивитись? Сатана знав що – жахи такого життя, що безсила змалювати навіть невичерпна уява Стівена Кінга.

На лобі сироти чорною хижою квіткою красувалося тавро раптової скорої смерті, видиме лише Вищими. Сатана полегшено зітхнув: це найкраще, що може подарувати Творець цій дитині.

Смертному не втекти від смерті, тому людська мрія про вічне земне життя сприймалася Дияволом, як переліт блохи через океан.

Сатана підхопив малюка під руки, посадив собі на коліна, пригорнув.

– Дима, чем тебе не понравился остров Сахалин? Зачем убежал из детского дома? Жить по подвалам и вокзалам лучше?

– Дядя, ты меня знаешь? Ты мой папа?! – і щира надія спалахнула у дитячих очах.

– Нет, Дима, я не твой папа, я волшебник. Сказки любишь?

– В детдоме любил!

– Через два часа ты попадешь в очень интересную сказку. Ничего не бойся, тебе не будет больно, тебе будет хорошо.

Він поклав на чоло хлопчика долоню, той миттєво заснув. Колисаючи малюка, Сатана ледь погойдувався, його очі, увібравши безмежжя Вселенського розуму, раптом відкрилися безоднями туги… У найпотаємніше його душі ввійшов сам Творець, і Сатана, відчувши у собі неперевершену велич Божої Досконалості, здригнувся від різкого болю у грудях.