Тетяна Бережна - Любов іншого виміру

– «Повертайся у Пекло! Чому я маю виконувати твої брудні обов’язки? Відволікатись на усіляку пекельну гидоту? Поки ти деградуєш у Зоні, я відбив аж три атаки чорних плям! А якого дідька мені це потрібно?! Я – геній! Саме зараз я займаюся проблемою співпадання тонких суттєвостей рівнобіжних світів…» – у голові Сатани забулькало, покидьок п’є віскі з пляшки, здогадався він, а той зухвало заявив: – «Присягаюся, якщо твій дурний Фріц потурбує мене ще раз, я викину його у чорну дірку! Негайно повертайся, клятий Звіре!»

Шалена хвиля гніву різко підкинула Люцифера на ноги. Він кинув об землю кухоль пива, жбурнув у фонтан стілець, розшарівся.

– Кто из нас Сатана, сука?! Ты, или я?! Я, или ты?! – грізно, несамовито заволав він: у хвилини гніву Диявол користувався виключно російською. – Подонок, ты смеешь мне приказывать?! Выйди из меня, сволочь, не то …!

В його яскраво-зелених очах, як здалося людям за сусіднім столиком, спалахнув буйний вогонь божевілля. Хтось поряд перелякано скрикнув:

– Вызовите скорую!

Сатана трощив стіл і так розсатанів, що ніхто не наважувався його зупинити. Йому це було необхідно: він мав викинути з себе зайве зло перш, ніж повертатися у Пекло.

– Или я поставлю тебя на место, или отсеку твою змеиную голову, туловище заброшу в одну дыру, а голову в другую! Посмотрим тогда, как ты реализуешь свои гениальные идеи, мразь! Жди меня в Рыцарском зале, тварь!

– «Я весь в нетерпении!» – захлинаючись сміхом, прокричав Фобос у його голові.

Швидка не приїхала, але до кафе вже бігло троє полісменів. Сатана зник: вмить розчинився у повітрі, ужахнувши аномальним спостерігачів.

А коли виник у Лицарській залі, піймав меч, кинутий Фобосом, і поглянув йому в очі, зрозумів – Фобос спровокував бійку з нудьги, щоб розважитися, бо засидівся у своєму кабінеті.

– «Коли нарешті я навчуся не дозволяти йому виводити мене з рівноваги?» – подумки виказав собі Люцифер і шалено атакував супротивника.

Після вечері Олена з мамою розклали папери і почали нарахування субсидій. Олена користувалася калькулятором, розміри субсидій виписувала на папірці і передавала мамі, що належним чином оформлювала документи для родин за межею бідності.

– Мамо, а ось за один місяць начислено гроші, а за два – ні. Треба ж за кожний з трьох, він не має права на субсидію?

– Це така довідка з його роботи?… А подивись, там ще одна є. Скористуємося нею: та ж сума виписана, як загальна за три місяця. Розділи на три і, виходячи з цього, нараховуй субсидію.

– А якби у нього не було цієї довідки?

– Тоді б ми не мали права нараховувати йому субсидію, доню.

– Це такий закон? Це ж смішно, мамо!

– І страшно, і смішно, а що вдієш? Хіба ми самі вигадали ті закони?

– Але ж…

– Оленко, годі дискусій, ще багато роботи, а мені завтра рано вставати. Хоч би видали на цій неділі платню, а то буде нам не до сміху.

Поки працювали, котик тихенько сидів під Оленчиним стільцем. Закінчивши підрахунки, Олена потяглася. Вона втомилася, але не так, як звичайно: в її душі вирував рій думок, збуджених зустріччю з Сатаною. – «Може, прийняти снодійне?» – майнуло у голові.

Василько попросився надвір. Олена привідчинила двері, звірятко безшумно прослизнуло у щілину.

– «Щасливе, геть вільне, бо дурне!» – про себе здихнула Олена і повернулася до мами.

– Іди спати, красуне моя, вигляд у тебе втомлений, – лагідно промовила мама.

Лежачи у ліжку напроти вікна, Олена вдивлялася у зірки. На мить її поглинуло безмежжя Всесвіту, вона навіть забула про нічну пригоду у садку і про Сатану.

– Недосяжна безліч яскравих загадкових світів, – у захваті прошелестіли Оленчині вуста.

Раптом у мороку кімнати спалахнуло кілька зірочок.

– Не така вже й недосяжна! – мелодійно пролунало поруч, і Олена зрозуміла сенс вислову «янгольський голос».

На стілець біля ліжка сіла дивної вроди жінка. Вона була вбрана у щось біле, величне, мала бездоганні риси обличчя, блакитне довге волосся і чудові сині очі.

– «Яка незвична краса! Невже це Снігова королева?» – вразила Олену чудна дитяча думка.

– Мир тобі! Рада, що не злякала тебе, як вчора у садку, – лагідно заговорила жінка. – Давно не була на Землі, забула, як легко лякаються люди.

– У садку Ви виглядали чудернацькою химерою. Чому? – запитала Олена і здивувалась своїй хоробрості.

– То була невдала витівка: хотіла розважити тебе, а замість того, налякала. Пробач!

– Не переймайтеся, бути наляканим – звичайний стан людини, бо страх – найсильніше наше відчуття. – Олена сіла у ліжку. – Чомусь поряд з Вами я почуваюся первісною людиною-потворою. Ви Янгол?

Сміх жінки вибухнув дзвінкими кришталевими скалками.

– Люба, ти гарна небувалою живою вродою, ти – взірець надзвичайної земної краси. А щодо мене… Так, я -Янгол, Маргарита.

– А я Олена!

– А ми з тобою знайомі, давно знайомі, люба. На жаль, у нас обмаль часу, поговорімо про головне: тебе запрошено на Небо!

Олена розхвилювалася.

– Та невже? Я ж молода і начебто не хвора! Сподівалася ще пожити… – почала Олена і осіклася, бо їй спало на думку, що Маргарита – її прекрасна смерть, і що лише людина, необтяжена розумом, може сперечатися зі смертю.

– Олено, я не твоя смерть… і до речі, смерті немає. Те, що люди називають смертю, просто вихід душі із земного життя в інший вимір існування.

Слабке срібне сяйво огортало статуру Маргарити, тому, не зважаючи на морок, Олена побачила, як розквітла усмішка на її вустах.

– Тебе запрошено у Рай за життя, ти повернешся на Землю. Ти серед дванадцяти, обраних для місії. Це надзвичайна честь, але ти маєш право відмовитися.

– А за що мені така честь?

– Входиш до складу еліти людства.

– Я? Та хіба я принцеса Діана?! – аж скрикнула Олена з подиву.

– Людські критерії не співпадають зі Вселенськими! – дещо роздратовано кинула Маргарита.

Олена уважно вдивилася в неї. Кого вона їй так нагадувала?

– Як ти знаєш, грішна Земля – володіння Сатани, та останнім часом стан його справ різко погіршився. Людська жорстокість та жадоба влади і грошей на межі божевілля, може початися некерований процес, тому Рай створює особливий загін людей, що мають запобігти перетворенню Землі на грудки астероїдів. Дванадцятеро будуть діяти у крайньому випадку: спасати планету, – і Маргарита раптом лукаво поглянула на Олену, – скажи, Сатана призвів на тебе враження?

– Призвів, він же красень, – буркнула Олена і подумки обурилась: – «Тобі що з того?»

– Та нічого! – безсоромно кинула Маргарита, прочитавши її думку. – З іншого боку, ми стародавні подруги, тож маю застерегти тебе – одягни хрест і не знімай! Сатана захопився тобою не на жарт. Це щось! Полетів вслід за тобою білим голубом! І сміх, і гріх… З аеродинамікою і з головою у того голуба явно було не гаразд: тричі падав!