Тетяна Бережна - Любов іншого виміру

– Облиш мене, годі… – простогнав Сатана, і Найвищий, висвітливши Божим Оком найтемніші закутки Диявольської душі, відпустив його до часу…

Зненацька прокинувся хлопчик і безтурботно засміявся: Люцифер загіпнотизував його проти болю і страху.

– Что ты хочешь, Дима?

– Яйцо киндера, чипсы, колу! Можно сигаретку, курить охота, – весело відповів хлопчик і зніяковів, – две сигаретки и два киндера, Сашка за углом ждет!

Люцифер вручив йому кілька стодоларових банкнот.

– Баксы?! Да ты что, дядя, их же заберут! – збуджено закричав малий.

– Ты прав, – і Сатана покликав офіціанта, поміняв у нього долари на гривні, віддав гроші дитині. – Беги!

– Спаси тебя Господи, дядя! Здесь же куча бабок, хватит на сто лет!

Саме не своє від радощів, підстрибуючи, хлоп’я побігло назустріч своїй смерті, назустріч тому клятому «Ягуару» з п’яним циганським бароном за кермом.

– Синку, можна я кину коло тебе свої старі кості?

Сивий маленький дідок виріс перед Сатаною раптом, як гриб після дощу.

– Кидайте, батьку! – люб’язно відгукнувся Сатана.

– Хочу пивка, а пити один не люблю, – у вуса посміхнувся дідок.

Люцифер пильно поглянув на старого: помре післязавтра, а хтось поцупив його гроші, що він заощадив на похорон.

– Заморився! – дідок упав на стілець, тремтячими руками дістав пом’яту хустинку, витер спітніле чоло. – Набігався я по тим фікусам, хай їм чорт! А їх і сліду нема, старий я дурак!

– Ви були в якихсь офісах, батьку? – здогадався Сатана. – Куди Ви вклали гроші? Хто Вас обдурив?

– Я по жизні обдурений, синку! Сначала дурили комуністи, а зараз до них стільки всякої сволочі добавилося, що й не розбереш! – і старий у розпачі махнув рукою.

– Хто конкретно обдурив Вас останнього разу? – запитав Сатана, бо дідок щось погано «читався».

– Гадіна якась, не то ящірка, не то гадюка… Знаєш, синку, вся у таких жовтих пятнах… Як же її в біса? Обіщали пишний похорон оформить!

– «Саламандра»?

– О!

– Гадаю, ті, що Вас пограбували уже за кордоном, та дістати їх можна!

– Та хто ж їх дістане? Хіба у нас діє закон, чи справедливість?!

Люцифер замовив ще пива.

– Пийте, батьку! – підсунув кухоль до старого.

– Дякую, синку. Люди стали, як собаки! Нікому ні до кого нема діла! Кажеш, їх можна дістати? Якби ж то! – зі смутком промовив дідок і відпив пива.

– Сатана дістане, він вище людських законів.

– Послухай, синку, якщо він їх дістане, я буду молитися на нього, як на Бога!

– Невже, батьку? – приємно вразився Сатана і на мить загіпнотизував дідка, вклав у його кишеню гроші і офіційно промовив – «Саламандра» возвращает Вам, Бойко Иван Иванович, деньги с процентами!

Ні за яких інших обставин старий не взяв би у Сатани грошей.

Раптом дідок здригнувся, прокинувся від гіпнозу, з задоволенням поплескав себе по кишені сорочки, посміхнувся:

– Таки повернули мені гроші антихристи! Похоже, злякалися Сатани! Пора мені, синку, бо ще спізнюся на автобус. Бувай!

– Щасти Вам, батьку!

Старий підвівся, пішов. Люцифер зітхнув: як не крути, а Зона є Зона, без вибриків благодійності ніяк… Хоча, Фобос діє навпаки: збирає по Землі гроші, байдуже де. Він грабує у Зоні, в Америці, у Західній Європі, деінде. Просто задля розваги.

Фобос, Вищий Чорний Янгол, не страждав від мук сумління, бо не мав його. Він вивчав Всесвіт, відкривав нові закони буття, робив те, що хотів, не зважаючи ні на кого і ні на що. Лише Творець вносив у його діяльність корективи.

Виключність становища Фобоса у Пеклі дратувала Сатану вкрай, він заздрив майже необмеженій Фобосовій волі, не дарував йому зухвалості та паскудних витівок, але по-своєму цінував: Фобос був Злим генієм Всесвіту такого ж високого ґатунку, як і сам Сатана.

– «До чого тут Фобос? Знайшов, про кого згадувати!» – Люцифер відмахнувся від думок про Фобоса, як від надокучних мух, відпив пива, замріяно посміхнувся. – «Дівчинко моя, на яку б дрібничку мені перетворитися цього разу, щоб влетіти у твоє вікно? Може, на скляну бабку, чи на яскравого метелика? Як же я хочу побачити тебе!» – полинув він до Олени подумки.

Виникнути перед нею у повній Диявольській величі і красі Сатана не наважувався: боявся налякати її і не хотів виглядати нав’язливим.

– «Треба, щоб хтось мене їй представив. Хто? Може, Маргарита…»

– «А ти презентуй себе сам, Сатано! Перетворися на клопа та й кусни її у те саме місце, про яке ти так розмріявся, що воно аж витіснило мозок з твоєї голови!» – раптом порадив найнахабніший голос Фобоса всередині Люцифера.

Нечувано! Сатана аж поперхнувся пивом від несподіванки і з розмахом кинув кухоль на стіл.

– «Якого біса ти вліз у мій мозок, сволото?! Забув рішення Пекельної Ради? Нагадати?!» – прогримів у собі Сатана, щосили стримуючи шалений гнів.

Зриватися не можна – геніальний негідник спостерігає за ним з глибин Сатанинського мозку. Як він туди потрапив? Невже розкодував вхід?

– «Та не турбуйся ти так, Сатано! Пам’ятаю я ту дурну нараду. Було так нудно, що я кожному чорному покидьку послав по одній влучній думці російською, і вся вища сволота заборонила голосуванням спілкування думками. Юрма дегенератів! Я ж наскрізь бачу їхні тупі голови!».

Ні пихатість, ні нахабство Фобоса Сатану не дивували. Його цікавило лише одне: як той вліз у його так складно закодований мозок?

Ключ коду знали лише Творець та ворог Сатани – Ісус. Якби Люцифер почув у голові голос Божого Сина, він би не вразився: як справжні, стародавні вороги, вони з Ісусом частенько обмінювалися роздумами, виказували один одному зауваження, побажання, а бувало, і сперечалися.

– «Ой, Сатано! Який тут у тебе крутий код! Я у дикому захваті!» – знущався зсередини мозку Фобос. – «Цноту твого коду я не порушив, не хвилюйся. Все просто: я у Пеклі допиваю віскі, а енергетичний подвійник мого мозку наскрізь просякнув твій мозок і читає твої думки. Як не дивно, а розміри і контури наших розумових субстанцій повністю співпадають… Це навіть неприємно, Сатано! А ось щодо якості сірої речовини, тут я на порядок вище за тебе! Прости, та правда є правда!»

Сатана похмуро вислухав, подумки виматюкався, ще й загрозливо додав: – «Правда у тому, що ти, бісовий нелюде, упхався у мою голову, щоб отримати від мене …!»

Очі Сатани налилися звірячою люттю, він уявив у своїй руці меч і аж затремтів від скаженого збудження: так загорілося йому проткнути серце Фобоса наскрізь! На жаль, убити покидька неможливо: як і сам Сатана, той безсмертний.

Влучивши у десятку, Фобос відчув напад натхнення:

– «Якого біса ти робиш у Зоні, Сатано? Зона перетворює тебе на недоумка! Не забув, що ти Антихрист, а не мати Тереза?! Від твоєї блядодійності просто нудить! Аби лицарі Безодні знали про напади порядності на тебе! Уявляєш, що було б, Сатано?!» – вкрай швидко шипів змієм Фобос у мозку Люцифера, і це було на межі його Диявольського терпіння. Він тримався з останніх сил.