П. Несамбут - Палаюча рука

– Ззаду! Швидше! – ящірки були вже метрів за десять від них, Гриць напнув арбалет й стрілив болт застряг в нозі рептилії. Жінки дуже швидко напнули стріли й повалили двох на землю. Здається, що крім голови вони більше нікуди не влучали. Залишилось двоє і один кульгавий. Вони вже стромили своїми списам в них. Гриць швидко вихопив з-за спини свій стилет і відскочив у бік. Два списа шугонули мимо, а Гриць накинувся ззаду на ближчого й перерізав йому горло. Холодна кров потекла по руках хлопця, він уперше убив. Гриць стояв і дивився, як йога рука почервоніла від крові. Та він отямився коли поруч з жіночим криком на землю впало тіло. То була Юля.

Він зі злості врізав стилетом в шию тій ящірці й холодна кров тепер залила йому лице. Та ще позаду залишився кульгавий, він нарешті вистромив болт з ноги. І зразу ж метнув спис у Гриця, але той встиг присісти. Спис просвистів над плечем і розідрав там тканину, залишивши Грицю невелику подряпину. Вікторія швидко зупинила кидця й з Грицем повернулись назад. Попереду ще тривав бій, половину Опору вже вбили. Гриць швидко, як міг напнув арбалет й поцілив у голову ворогу, за цей час Вікторія вцілила двох і вже випускала третю стрілу. «Треба було вчитись стріляти з лука», – несподівано промайнуло в голові хлопця, перевага була надто очевидна. Ящірок залишилось один десяток, а наших піхотинців троє: Будинський, Руслан і Сергій, який досі кричав бойові пісні на всіх мовах яких тільки знав і чув. Десять місило трьох, які вправно захищались від навалу. Гриць кинув арбалет з думками, що поки він його зарядить, наших уже переб’ють, і кинувся махати стилетом вперед. Поки Гриць добіг, простромили Сергія і його пісні враз затихли, постала знавісніла тиша навкруги, яку розірвали розпачливі крики вцілівших:

– НІ! – та Сергій більше не підвівся. Гриць добіг і почав різати шиї супротивниками заходячи в спину. Двох він встиг убити доки він не відчув, що падає, наче засинаючи, його голова наче розлетілась на тисячі клаптиків. Могутній удар твердої руки змусив його впасти. Він заплющив очі й здавалося пройшло десь з годину, доки він їх відкрив, насправді ж пройшла мить. І він побачив, що ящір підняв списа, щоб його добити. «От і кінець», – все, що встигла подумати розбита голова Гриця. Він заплющив очі з надією, що це буде швидко, та його стусаном розбудила Вікторія:

– Вставай! Ми залишились самі, тільки встань, благаю. Гриць струснувши головою встав, вона відлунювала болем від потилиці й до передніх зубів. Попереду залишилось четверо ящірок, вони з досі не бувалим запалом кинулись на них. Просвистіла стріла й перший впав. Вони вже були за чотири крокі від них. Вікторія кинула лук на землю і вихопила короткий меч з піхов. Гриць швидко підібрав з землі стилет і відплигнув у бік, ухиляючись від ударів. Побачив, що Вікторія також ухилилась і добре встромила свій меч одному під ребра. Гриць знову кинувся на спину ближнього й перерізав горло, й тут же впав до долу, відчувши той самий удар. Все стало якась дуже темне й розмите після цього. Він зібрав всю силу в руку зі стилетом, бо знав, що його будуть добивати й не прогадав. Він бачив, як ящірка замахувалась списом йому в груди й швидко перекотився й встромив стилета йому в ногу. Ящірка захриплим звуком закректала й знову кинулась на Гриця вже без списа, бо той встряв у землю. Сила в руці Гриця ще залишилась і він напнув руку вперед, як тільки встиг. Жовті очі погасли й інопланетян впав на Гриця. Той швидко його скинув на бік і підвівся, він думав ще врятувати Вікторію. Вона лежала за п’ять метрів від нього і ящірка замахувалась списом по ній. Хлопець з останніх сил вихопив списа з землі й метнув у противника. Та цю мить він програв. Списи одночасно встромились в тіла. Один у людське, інший в інопланетне. Ящірка повалилась на Вікторію. У Гриця вилетіло:

– Ні! – він швидко підбіг до неї, та вже зарадити було нічим… Останній з Руху Опору впав. Тепер, тільки він знає, що відбувається, тільки він один. «Треба вшиватись, негайно», – майнула очевидна думка. Він заховав закривавлений стилет і забрав лука Вікторії. Прихопив сагайдак зі стрілами й закинув на спину, підвівся й помалу, тупим поглядом, все оглянув. Навкруги було маленьке озеро крові й мертвотна тиша. В нього досі все трохи розмивалось після тяжких ударів. Помалу він начав відходити до валу звідки вони йшли пішки. Він бачив, як жовті очі визирали з поста. Йому сказали, що ящірки завжди залишають охорону біля порталу, що б в разі потреби швидко зникнути разом з ним. Це без сумніву були вони. Він розвернувся й побіг. Бігти було не боляче, але голова при кожній зустрічі ноги з землею, глухо шуміла від зубів і до потилиці. Хлопець біг пару хвилин і озирнувся – очі й далі дивились за ним, та очікуваної погоні не було.

Він сидів під машиною дві хвилини пережовуючи все й відганяючи страшні думки. Думки, що всі хто знав, що робити померли. Він був у безвиході. «А, стоп, телефон, Будинський сказав подзвонити на останній набраний номер», – він витяг телефон з карману на грудях, все було оббризкане кров'ю. Красною рукою почав шукати останній набраний номер. Знайшов і схвильовано нажав виклик. Довгі гудки тягнулись неприродно довго й тривожно. На третьому чоловічий голос відізвався:

– Як пройшло? – Грицю здалося, що він був наляканий.

– Всіх вбили, – відказав Гриць, без вступу, – я втік. Будинський сказав мені у такій ситуації дзвонити сюди.

– Так, він попереджав мене. Ти поранений?

– Нічого серйозного.

– Добре. Зараз же сідай в машину і їдь до дому Будинського. Я там скоро буду і все тобі розповім.

Збуджений і переляканий Гриць заховав телефон назад в кишеню й підвівся. Добре, що йому дали ціль, це трохи відволікало голову від побаченого.

Гриць нервово відкрив двері авто й сів у машину Будинського. Тільки зараз він зрозумів, що не навчився до тями, водити автомобіль. «Добре. Прекрасно. Тільки спокійно. – але рукам не прикажеш, вони тремтіли. – Повернути ключ, надавити ось цю педаль, потім цю, далі увімкнути передачу, чи навпаки?» Він почав заводити авто і в нього добре вийшло. Помаленьку газуючи, поїхав по ґрунтовій дорозі. Голова була пуста, як вулиці першого Січня. Він просто тримав руля й жав по педалям, і ліс все більше танув, доки не змінився у передмістя.

Гриць добирався до дому Будинського. Повільно під'їхав до хвіртки і вийшов з машини. Відкрив двері, як неживий, і пішов по зеленому охайному дворику. Дві години тому він тільки знайомився тут з рухом опору, а минула вже ціла вічність, точніше сказати одинадцять життів. Ні про що не думаючи й ні нащо не сподіваючись, він надавив на дверну ручку і увійшов до хати. Темний коридорчик вів на кухню, де його чекав той чоловік, що він йому дзвонив.