П. Несамбут - Палаюча рука

Вони вийшли з дому й пішли до машини. Гриць досі був у тяжкій задумі з приводу цих снів і лісника. Він ніяк не міг зрозуміти, чому він йому являвся. Вони йшли по ґрунтовій стежці, по боках росли два старих дуба, тільки зараз Гриць роздивився, що це за дерева. Він дивився й розумів, що може вже ніколи сюди не повернеться, як ніколи не повернеться додому. «Війна, проклята війна».

Дід був за кермом. Вулиці тягнулись нескінченним потоком розмитих ліній, машини сигналили всюди, стояв набридливий гучний гамір. Місто дуже швидко набридло Грицю, так набридло, що він уже й не думав про всі свої проблеми. Він дивився на всю цю метушню з дивною відразою, мабуть тому, що мав рятувати людей, а воно йому було якесь остогидле. Було остогидле, бо все це зробили люди, а саме люди боялись визнати цих прибульців.

За годину вони доїхали до дому старого, який не сказав Грицеві свого ім'я. Він не хотів називатися, мовляв, що це непотрібно. В нього був простий будинок, який нічим не відрізнявся від інших. Вони зайшли й дід відразу потягнув його до входу в підвал під будинком. Старий пірнув перший й щось клацнув, підвал залило світлом. Гриць спустився і був дуже здивований, такого в підвалі він, ще не бачив. Це не було просте, темне звалисько різного непотребу, або запасів. Комірчина схожа на лабораторію, чи що – по центру стояв квадратний стіл, а стінки були заставлені поличками з різними книжками й журналами. На столі лежали ручки й олівці, та описані розкриті журнали.

– Отакий от у мне підвал. – наче й весело сказав чоловік, та лице в нього виглядало стомлено. – Я тут уже давно досліджую цих ящірок і все таке інше. Отже, зараз я тобі дам список назв де найімовірніше заховані енерговмістилища. – він почав ходити біля полиць, щось виглядаючи, а потім тихо мовив. – Ось воно. – він жбурнув на стіл тоненький зошит. Потім підійшов і почав його гортати.

– Не те.. не те.. це старе.. це не потрібно.. а, ось же воно. Читай, дивись, запам'ятовуй. – він кинув розгорнутий зошит до Гриця, й хлопець почав читати, пронумеровані місця:

Острів Пасха

Піраміда Хеопса

Озеро Лох-Несс

Мачу-Пікчу

Кораловий Замок

Катакомби Їглава

Гора Кайлас

Гора Диявола

Стоунхендж

Камінне село на Житомирщині

Озеро Роопкунд

Гриць читав ці назви п'ять хвилин, вдумуючись у кожну. А потім підняв збентежені очі на старого й сказав:

– Цікавий список.

– Звісно, цікавий. Це одні з наймістичніших місць на планеті! А камінне село? я вважаю було першим місцем де з'явились ці ящірки. – якось з острахом сказав дід і потер собі чоло. – Тобі треба там всюди побувати, й знайти ті штуки. Я не знаю, як ти їх відшукаєш, але більше виходу немає, воювати уже ніхто не буде, їх набагато більше, набагато…

– Я готовий. – тихо вимовив Гриць. – Я повністю готовий.

Старий, якось дивно подивився на Гриця, наче не вірив в нього. Потім обережно запитав:

– Ти певен? Ти сам повинен літати по світу, й шукати це лайно, навіть не знаючи де. Багато чого буде суворо охоронятися, тобі можливо доведеться вбивати й ховатись. Це дуже, дуже небезпечна подорож. – Він з острахом і викликом глянув у вічі Грицю.

– Якось та буде. – почав Гриць, а потім дуже якось дивно усміхнувся, скоріше оскалився. – Тим паче, що я втрачаю? – він був готовий, вогонь подорожі запилив все його нутро. Нові місця, нові пригоди, новий світ… Ну й що, як від нього залежить доля тисяч людей? Він ще ні разу не був за кордоном. Йому стало до, навіть, цікаво.

– Ну, якщо ти так говориш, то ти, мабуть готовий. – з недовірою промовив дід, чомусь він ніяк не хотів у все це повірити. – Добре, ходімо покажу тобі твоє спорядження. Без нього ти й дня не протримаєшся.

Чоловік відкрив шафу, яка стояла в кутку, Гриць чомусь її спочатку не помітив. Шафа дуже добре злилась із стіною. Старий відкрив двері, всередині висів незрозумілий костюм.

– Це найкращий костюм для такої подорожі, як твоя. Він легкий, зручний та міцний, має багато пристосувань…

– Стоп, стоп. Я в цьому буду надто помітний. – Гриць із невдоволенням дививсь на чорний з кучею якихось карманів та різних пристосувань костюм. – Та він ще й з плащем!

– Заспокойся, все вже продумано. Ти будеш істориком, який вивчає різні дивні місця, а костюм це ніби один з твоїх атрибутів. В тебе буде дозвіл, ми з Будинським все владнали. Він мав добрі зв'язки. – дід заспокійливо глянув на Гриця. – Краще для тебе й не придумаєш. І тут є три різні розміри, ну ми ж не знали хто буде останнім. Тобі середній підійде. – старий дістав костюм і поклав на стіл. Повернувся до шафи й почав діставати звідти зброю: дивний лук та короткий стилет.

– А в мене й так була зброя. – сказав Гриць.

– Ця краща. Набагато краща. – з запалом вимовив чоловік. – Це дуже легкий, маленький лук, але в бойових якостях нічим не поступається. Він буде надійно схований в тебе під плащем. На нього буде дозвіл, як на історичну пам'ятку. В Будинського дуже добрі зв'язки. Він на все дав дозвіл. Цей стилет також буде схований в тебе за спиною, він дуже гострий, тому тримай його тільки в піхвах. Тут комплект стріл, також вішаються на спину. Все дуже добре укомплектовано. Спробуй.

Гриць почав надягати костюм. Він був на диво легкий, й добре лягав на тіло, ніде не давив і не висів. В ньому було безліч кишень, для будь-чого. Позаду був довгий плащ аж до підлоги. Чорний колір переливався по ньому, різними тонами. На вигляд, був дуже схожий на якийсь костюм мандрівника з фільму «Володар Перснів», тільки сучасніше. Так собі прикинув Гриць.

– Дуже гарний костюм. – із задоволенням сказав Гриць, оглядаючи обновку.

– І до біса практичний. – додав старий. – Спробуй сховати лук і стилет, і стріли не забудь.

Гриць взяв розмальований колчан зі стрілами в руки. Почав роздивлятись стріли, вони були чорні з опіренням на кінці такого ж кольору. Колчан був також темний. Гриць накинув його на спину під плащ.

– Дуже добре сидить. – вигукнув хлопець і почав роздивлятись лук. Лук був темний і короткий. Чорна тятива виблискувала й дуже гарним вузлом була прив'язана до дерев'яного стержня. На другому кінці вона була намотана так, що б можна було регулювати натяжку. Сам же лук був розмальований білими літерами й дивними не зрозумілими малюнками.

– А, що це за гравіювання? Воно щось означає?

– Це зробили наші предки. Колись давно, ящірки теж були на землі й люди від них відбивались. А ці картинки вони лишали на каменях, а деякі й по церквах. А сюди перенесли, бо вважалось, що цей лук буде лякати ящірок. Отака от баєчка.

– То цей лук дуже старий? На вигляд і не скажеш.

– Та ні, його зробив мій син. А малюнки попросили перенести, ще наші пращури, які передавали їх з покоління в покоління. Це такий знак останнього воїна. Твій шлях, так би мовити.