Дар'я Мороз - Дякую тобі. Любовний роман 18+
- Название:Дякую тобі. Любовний роман 18+
- Автор:
- Жанр:
- Издательство:Литагент Ридеро
- Год:неизвестен
- ISBN:9785448519444
- Рейтинг:
- Избранное:Добавить в избранное
-
Отзывы:
-
Ваша оценка:
Дар'я Мороз - Дякую тобі. Любовний роман 18+ краткое содержание
Дякую тобі. Любовний роман 18+ - читать онлайн бесплатно полную версию (весь текст целиком)
Интервал:
Закладка:
– Ой, блін!!!! – кричу я. Вода викіпає, тече по плитці.-Аааааа!!!!! – різкий та гучний удар у вікно.-Алекс????Якого хера??? – він що, знущається, як він мене знайшов? Я швидко вимикаю плитку. Повертаюсь до нього. Вказую пальцем на двері. Іду. Блін я ж не накрашена. Швидко протираю очі. І на голові у мене дурдом. Ще швидше перев'язую гульку. А яка різниця, чому я хвилююсь? Він брехав мені. Стою. Єдина річ, що стоїть між нами це двері. Підходжу в притик. Відчуваю його важке дихання, він кашляє, він що, захворів? Я різко відкриваю двері. Він мокрий. Як же хочеться пригнути до нього, обійняти, поцілувати. Який же він сексуальний. На ньому джинси чорного кольору, чорна майка, яка просто ідеально лягає по його тілу. Волосся розтріпане. Він замучений, не спав напевно. Кулаки в руках зжаті. Дихає преривисто.
– Чому ти прийшов? Як ти знайшов мене? Ти давно тут стоїш?…чого ти мовчиш??? – я тарахкочу, не можу зупинитись. Якого чорта він мовчить.-Пішов ти, брехун! -кажучи, захлопую вхідні двері, за секунду вони відкриваються з усього маху. Я підпригую. Він мов супер герой, залітає у кімнату, хватає мене за обличчя і цілує. Цілує так, немов мої губи для нього кисень. Так солодко, так сильно. Що зі мною, я відчуваю що поміж моїх ніг мокріє. Боже, я хочу його. Зі мною це вперше. Мія… ні… зупинись, він нас не кохає. Дає сигнал мені мій мозок тому, що серце уже полинуло у роздуми про прощення. Я різко його відштовхую.
– Мія, я не знаю, що тобі наговорила моя мати! Всі її слова-херня собача! – починає він, не давши мені навіть рот відкрити.
– Ти не знаєш… -оченята набираються сліз-.. вона мене образила!
Він підходить, хватає за руки, цілує.
– Пробач, пробач. Моя мати зациклена на багатстві, статусах. Я повинен був тобі сказати, що вона проти. Проти нас. Але зрозумій, як я міг, як коханій людині, можна сказати такі слова?????? Я плачу, я розумію він правий, але…
– …ми не зможемо бути разом! Вона постійнно буде проти, я так не можу, я просто так не хочу.
– Ні, ти що, не чуєш мене, ми будемо разом, мені все одно, що вона каже. Головне що думаю я і ти. І нехай весь світ буде проти. Це неважливо. ТИ МОЯ. Я КОХАЮ ТЕБЕ!!!!
– …і я тебе.-шепчу я.
– я не скажу тобі, що поруч зі мною все буде добре, хочу щоб ти знала-буде по різному, але я буду поруч.
– дякую тобі.-я схиляюсь до нього, хочу відчувати його.
– Кх, кх. Я вибачаюсь.– звучить голос, я повертаюсь стоїть Лілі з мамою. Посмішка Лілі, як сонце в цей і так похмурий ранок.-Алекс? я Меган, мати Лілі! – пояснює ця чудесна жінка.
– Приємно познайомитись!! Вибачте я Вас не хотів турбувати, я вже іду…
– Ні-ні, все добре. Поснідаєш з нами? Я здивована, не очікувала. Її доброті не має меж.
– Я не хочу заважати.
– Все добре, не хвилюйся. Лілі, принеси спортивні штани тата, майку і покажи Алексу де ванна кімната. Ти весь змок, переодягнешся. А ми з Мією накриємо стіл.
Ранок був просто чудесний. Лілі призналась, що це вона Алексу написала в соціальній мережі, що я у неї. Макс розповідав різні смішні історії, а Кетрін сумнівно пасла кожний рух Алекса.
– Послухай, сьогодні субота. У нас є дім біля озера, там красиво. Він в лісі. Я взяв ключі… хочеш поїдемо? Побудемо лише удвох?!?! – Алекс промовляє це обережно, напевно щоб не налякати мене. Я вимикаю кран, посуд після сніданку чистий. Мотаю головую, ми на кухні одні, Алекс стоїть з-заді, він мене мов захищає. Ніжно тримає мене за талію. О Боже, коли він так близько я не можу контролювати свої емоції. Моє тіло потіє, там знову, помокріло.
– я…я не знаю!
– Не хвилюйся, приставати я не буду.:-) :-) :-) -його смішок мене визиває на поєдинок.
– Хм, думаєш???? Добре поїдемо. Зараз попрощаємось і їдемо
– Тобі нічого з собою непотрібно взяти, можливо заїдемо до тебе додому? Трусики наприклад на зміну.– він мов нечиста, проникає у мій мозок, захоплює в полон все тіло, душу і розум.
– …по перше у мене все з собою, а по друге… – я повертаюсь до нього, встаю на носочки і шепчу губи в губи… – я сплю без трусів! – ніжно проводжу язичком по його нижній губі. Він видає тихий звучок схожий на стон.
Вихідні будуть гарячі…:-)
Перед виїздом, ми заїхали до магазину. Купили всі потрібні продукти, для приготування суші. Алекс обіцяв зробити+ Вино Воду+ Серветки+ Горячий шоколад-для мене. Чотири години їзди і ми у цілі. Яка краса. Природа просто неймовірна. Ліс, озеро, дерев'яний будиночок. Аж дух захвачує. Ми припарковуємо машину біля дому. Я нечикаючи свого бойфренда вистрибую з машини і іду наоглядини. Дерево, з якого побудувано дім, темне, криша темно червона. Ааааааааа, клас, тераса будинку виходить в саме озеро, на плавучих пантонах. Яка краса. Вид просто, просто неймовірний. Скрізь природа, дерева різного кольору. Мов художник порозкрашував листочки, одні ще зелені а інші уже жовті. Ті червоні.
– Подобається??? – підійшовши та крепко обнявши промовляє милий. Я топаю ногами, повертаюсь чмокаю його, пищу.
– Так, я в захваті. Ходімо в дім, хочу глянути на камін.
– Ходім навіженна!!! :-) :-) :-) -він хохоче у все горло. Коли заходиш до будинку, мову викрадає відчуття шоку. При вході великі скляні двері. А за ними, казка. Зала, просто величезна. Будинок має один етаж, але одразу так і нескажеш. Тут відстань від полу до стелі, десь три з половиною метра, а може і чотири. З права висить велика плазма, з низу ще більший камений камін, побокам охайно складені нарубані дрова. Біля каміну, на полу, шкіра ведмедя чи що. Щось біле, шерстяне. Зняте з могучої тварини. Чорний кожаний деван повернутий до каміну, між ними стоїть журнальний столик. Неймовірно великі колони тримають кришу цього чудо дому. Перед очима, ну просто неможливо невідмітити вікна,,здоровані»». Вони на всю стіну. Краєвид з них… ох. З ліва, в шахматному порядку прибиті полички на яких стоять книги. Ближче до вікна кресло качалка, на ньому тепле покривало. Проходжу дальше. коридор у якому безліч дверей: комірка, наступні заперті, кухня, кімната для гостей. Я заходжу. Напевно я зупинюсь тут. Кімната простора. Звісно велике вікно, шерстяний коврик, ліжко-огромадне. На ньому безліч кольорових маленьких подушок. На проти ліжка на стіні набиті роги оленя. Також є тапчан для одягу. І все. Все дуже по мінімальці, просто. Ніяких шпалер, картин, фото. Дійсно, дім для відпочинку.
– Ти що, незімною будиш у кімнаті? – хитро запитує моє прикрасне нещастя.
– Я ще не вирішила! Все залежить від того, наскільки смачні будуть обіцяні тобою суші. А поки я піду до вани. А ти готуй. – ой хлопче, ти незнаєш з ким граєш у цю гру. Перемога буде за мною. Я завжди перша. Я швиденько хватаю з порога сумку, зі своїми речами і іду в поки що, свою кімнату. Звісно вани тут у кожній кімнаті.
Читать дальшеИнтервал:
Закладка: