Дар'я Мороз - Дякую тобі. Любовний роман 18+

Нерозуміючи як, я дістала швидко телефон, строчу смс. Я

-Вибач, ми незможемо бути разом. Нетелефонуй і непиши мені більше.

Через 2 хвилини.

Алекс

– Мія. НІ. Ні я сказав! Що трапилось???Де ти??

Я

– Ти брехун, скажи чесно, після того, як ти був у мене до 4 ранку, що тобі сказали дома, твої батьки????

Алекс

-Мія, я все поясню… де ти?

Я

-Все зрозуміло. Алекс це кінець.

Алекс

-Бля, не біси, скажи де ти?????

Я в шоці, як він може? Я, його, не біси??? Пішов він заноза в моїй задниці, що він собі дозволяє, хто він такий? Він теж вважає, що може ніувіщо мене не ставити.

Я

-Не біси…???? Пішов ти козел.

Алекс

-Сонце, мила, я не те хотів сказати саме це… вибач… скажи де ти?????

Я

– .

Алекс

-Мія. Ні. Це не точка

Я вимикаю телефон та кладу його до сумки. Плачу. Мої подруги мене обіймають.

– Я ж казала, що він і його сімейка мудаки!! – ричить Кетрін

-Не кажи так, він її кохає, це все мати його! – огризається Лілі.

– Я хочу додому! – беру себе в руки, витираю мокрі щічки. І двигаюсь, незважаючи ні накого, надвір. Не знаю, але дома, як мені казалось я була за 15 хв. Я заходжу з грохотом, тато сидить уже підмухою, п'є з якоюсь жінкою. Я бачила її пару разів.

– Що ти робиш? Ти обіцяв не пити!!! – на піднятій ноті звертаюсь я до людини, що зовсім непохожа на мого тата.

– Іди в кімнату, розкричалась!!! – бовкнула стерво та щей махнула рукою ніби я пусте місце.

– Що ти сказала? Ти взагалі рот прикрий, я з татом розмовляю а не з тобою. – я їй щас розіб'ю пику об стіл, ще один звук з її посохших, пропалених дишевим спиртним губ. Вона стукає тата по руці.

– Мія, не говори так зі своєю мачухою, з сьогоднішнього дня, це моя цивільна дружина, вона буде жити з нами.

Я роблю крок до них. Кидаю сумку наземлю.

– Через мій труп, мені вистачає одного алкаша.– спокійно, спокійно Мія. Кров бурлить, серце колотиться, повертаю голову до цієї сучки, а вона посміхається, закинула ногу на ногу. Ніби цю війну вона виграла.

– Доречі… -продовжує тато- У мене у штанах, у карманах були кошти, вони пропали. Ти їх небрала???

– Нахера вони мені, як би я брала, я б сказала, ти ж знаєш!!! – сльози знову навертаються. Я тримаюсь.-Знаєш папочка, ти запитай у сук яких ти водиш додому, чи глянь у чек на ціну з магазину, в якому ти купуєш горілку. Я хватаю сумку і виходжу.

У грудях все стисло. Набираю повні груди свіжого повітря. Дивлюсь у небо. Видихаю. Що робити? Куди піти. Потрібно зняти це сране плаття. Іду до вікна у свою кімнату. Залажу. Швидко одягаю темно голубі, рвані на колінах джинси, майку рожевого кольору, білі кроси, спортивку, як у групи підтримки. Увімкаю телефон пишу Лілі.

Я

-Можна переночувати у тебе?

Лілі

-Звісно, ти ж знаєш моя мати любить тебе більше за мене:-) :-) :-)

Я

-Буду через 10 хвилин

Лілі

-Напишу Кетрін, можливо і вона прийде.

Я

-Ок.

На екрані 31 пропущений дзвінок,9 смс. Я вимикаю його не читаючи. Хватаю, запасні трусики, духи, косметичку. Беру кошти з нички. Велажу через вікно. Сідаю на велик, рюкзак кидаю до корзинки, наушники у вуха і їду. Як за звичай, музика пробирає мене до кісточок. Грає спокійна пісня… IU- 미아… Душу ніби роздирають, розрізають 1000 ножів. Щось рве мене з середини. Сльози летять як град, вечірній прохолодній вітер обдуває моє змочене солоними капельками обличчя.

Не хочу думати за тата, за його нову пасію, за Алекса, за його суку-мамашу. Хочу забутись. Швидко їду до Лілі. Нехочу зустріти по дорозі цього брихуна. А можливо він сидить дома? Зі своєю ідеальною мамою в бездоганному будинку з успішним папочкою. Пішли вони всі.

Проїджаю клумбу квітів, не знаю що за вид але вони бездогані. Бутон крупний, рожевий. Зупинняюсь, швидко зриваю невеликий букет. Мама Лілі, дуже мила та добра до мене. Вона справжня мати: турботлива, кохає своїх діток, готова на все заради Лілі тат її молодшого брата Макса. Але вона причудлива, як і її доня. Розкладає одяг по кольорам, завжди 100% опрятна. Класна жінка. Чудова мати.

Це викликало у мене посмішку.:-) :-) :-)

Після останього смс від Мії, я просто підірвався. Я був в ярості. Тато був дома, тому Мію зустріла мати. Де? Де вони могли зустрітись? Що мама їй наговорила. Чому вона постійно сує свого носа у моє життя. Я хватаю на столі ланцюг з ключами від машини.

– Тату!!!! Тату!!!!! – кричу я.В цю ж секунду телефоную матері, вона небере слухавку. Спускаюсь на перший повер. Скільки кімнат в цьому музеї?????

– Тату!!!!!!

Ніхто не відповідає. Я швидко вибігаю на подвір'я. Запригую до машини. Знову набираю маму. Ставлю на гучний звук. Ідуть гудки… -Візьми слухавку!!!!!!Візьми… -я їду не знаю поки що куди, бью пальцями по керму.

– Алло, синок!

– Ти де? -грубо запитую я

-Синочок щось сталось???? -ніби вона блять нерозуміє, що саме сталось.

– Ти де? – уже з криком запитую я.

– Я у подруги, ти її знаєш Жасмін!

– Я щас буду… – виключаю телефон не дочикавшись відповіді. Телефоную Мії: 1,2,5,17 -тий раз, телефон вимкнутий. Пишу смс. Кидаю телефон на сидіння поруч. Ось і дім тієї мадами. Нелюблю її. Вона худа, висока, огняно рижа. Сіськи накачані, губи накачані. Щей майстер, по бріхням та обсираню людей, номер один у всій цій херні. Виходжу з машини, гнів аж душить мене, тому я покашлюю. А якщо Мія не захоче бути зі мною, що тоді? Відкриваю двері без стуку. Дім здоровенний, все з мрамору, вишукана мебель, скрізь живі квіти, дорогі картини.

– Як ти могла? -кричу я вказуючи пальцем на матір. – Де ти зустріла Мію, що ти їй сказала?????

Вона сидить як желізна леді, п'є вино біле вино з великого бакалу. Боже, від неї так і віє високомірям, грубістю, холодом.

– Хм, синочок! Я ж казала, що вона тобі не пара. Вона ж біднячка. Я її одразу упізнала. Точніше, її видало її дишеве лахміття. А коли я почула, що вона хоче набрати безкоштовних пробників, у дорогому магазині парфумів, це просто мене розвеселило і я вирішила продовжити розвагу, і саме тому підійшла.

– Не кажи так!!!Ти не маєш права судити людей по їх одягу чи статусу! – кричу я.

– Я думала ти пограєшся, переспиш з нею декілька разів і все. Але вона хватка дівчина. Не знаю чи це ти тюфтій? – вона відпиває ще глоток вина. Її лице, таке спокійне, немов кам'яне.

– Не смій… говорити так про неї!!!!!! – попереджую я. – Я люблю її, і твоя думка мене не цікавить. Я сам творю свою долю.