Валентин Красногоров - Пьесы на украинском языке. Собрание пьес в 18 книгах. Кн. 18

Перша гостя.Ну, а як став чоловік, так, звичайно, став зовсім інші слова говорити.

ЛАРИСА.А як же «гірська вершина»?

Перша гостя.Я теж його запитала, коли він складав речі.

ЛАРИСА.А він?

Перша гостя.«До неї, – каже, – прагнуть, але коли досягнуть, що там робити? Ну, пірамідку поставити на пам'ять, ну, записку покласти. Í назад. Не стирчати ж там без кінця»

АЛЛА. Знайоме. Пірамідку-бува залишив?

Перша гостя.А як же? (Дістає фотографію.) Люсею назвала.

ВІРА. Гроші хоч висилає?

Перша гостя.Ми з ним не розписувалися… Та й чи потрібні мені його гроші…

АЛЛА. Де ж він тепер?

Перша гостя.Де-не-де… Штурмує інші вершини. Давайте вип'ємо.

Жінки п'ють.

ВІРА. Треба б до мами зазирнути.

АЛЛА. Не турбуйся, там же НАДЯ.

Перша гостя.Цікаво, вийде вона в кінці кінців за свого Гришку?

АЛЛА. Ні.

Перша гостя.Чому?

АЛЛА. Я не допущу.

Перша гостя. Ого!

ДРУГА ГОСТЯ.Так вона тебе í послухає.

АЛЛА. Послухає. У мене на крайній випадок така карта припасена… Пред'явлю – крити їй буде нічим.

ДРУГА ГОСТЯ.Цікаво, що за карта?

ОЛЕНА. (Аллі.) Вам не подобається Надин наречений?

АЛЛА. (Холодно.) Такий же слимак, як í всі.

Перша гостя.Я дивлюся, ти мужиків не поважаєш. Сама-то заміжня?

АЛЛА. Ні, поки цього щастя не зазнала.

Перша гостя.А чого?

АЛЛА. Довго розповідати.

ДРУГА ГОСТЯ.Нічого, ми послухаємо.

АЛЛА. Ну, спочатку в мене був невдалий роман… Потім, коли все прахом пішло, вирішила себе втішити í довго вибирати не стала: раз не він, то яка різниця, хто?.. Í ось, зустрічалася спочатку з одним, потім з іншим, з третім… Í тепер ніяк не можу ні на кому затриматися. (Дістає сигарети.) Í якось само собою виходить, що гуляють зі мною одні швидкісники – їм все відразу видавай, без затримок í сентиментів. Та я сама такою ж стала. А от щоб просто блукати вулицями, триматися за руки, довго розмовляти, хвилюватися – так чи вірите, розучилася. Може, ніколи вже í не вийде. (Запалює.)

ОЛЕНА.Алла, я не розумію, хіба так можна? Адже є ж, зрештою, якась охайність… мораль… честь…

ВІРА. Курча, не треба обурюватися. У Алли цілком здорова чоловіча мораль.

ЛАРИСА.Біда в тому, що вся людська історія пройшла під знаком чоловічої переваги. Тому гарним í поганим у жінки вважається те, що добре чи недобре для чоловіків, а не для нас самих.

ВІРА. Саме так. Жінка повинна бути вірною, ніжною, слухняною, скромною, палкóю, вона повинна бути вмілою господинею í турботливою матір'ю. Правда, зручно – для них?

ОЛЕНА.Але ж існують вічні ідеали…

ВІРА. (Перериваючи.) Існують. Але хто їх створив? Все ті ж чоловіки. Вони í нам зуміли їх нав'язати. Сидів, наприклад, який-небудь Леонардо да Вінчі í малював мадонну з немовлям, í підносив материнство на п'єдестал, нам для повчання. А сам, між іншим, дітей не мав í взагалі одружений не був. Собі – мистецтво, жінці – пелюшки. А може, треба навпаки? Нехай матуся візьме пензлик í намалює бородатого дядька з немовлям. Дивіться í розчулюйтесь: «Ах, батьківство!»

ОЛЕНА.Що ви хочете всим цим сказати?

ВІРА. Нічого. Не тобі, Олена, судити Аллу. Вона сама собі суддя.

АЛЛА. Дякую за підтримку.

ВІРА. Немає за що. (Помовчавши.) Так, Алла, я хоч í старше, але в порівнянні з тобою – черниця. Мені тебе ще наздоганяти та наздоганяти. Чи багато було в мене романів? На пальцях можна порахувати. Перший – перше кохання, другий – перший чоловік, третій – другий чоловік, четвертий… – так, один знайомий. Бачите, поки в мені розчарувалися всього четверо. Í це у мої-то майже тридцять років. Давайте ще по одній. (Розливає вино.)

Пауза. Í раптом Олена голосно схлипує.

АЛЛА. Олено, ти що?

Олена плаче.

ВІРА. Що з тобою, малятко?

ОЛЕНА. (Крізь сльози.) Нічого. Я просто подумала – невжеí я такою буду?

ВІРА. Якою?

ОЛЕНА.Ну… такою як ви.

АЛЛА. Це якою же?

ОЛЕНА.От ви всі на мене цитькаєте, дурепою вважаєте…

ВІРА. Í ти образилася?

ОЛЕНА. Ні. Я подумала, раптом я í справді дурна ідеалістка? Раптом я марно вірю, сподіваюся, чекаю щастя? Ви відчуваєте себе такими розумними, такими досвідченими, такими правими… Мені страшно.

Жінки в збентеженні переглядаються. Алла поплескує Олену по плечу.

АЛЛА. Добре, добре, буде тобі. А то я сама зараз заплачу. (Вірі.) Дійсно, я старша від неї всього на чотири роки. Біс його знає, коли я встигла так змінитися.

ВІРА. Так, щось ми по дорозі розгубили…

ОЛЕНА. (Утираючи сльози.) Але ж можна í не розгубити, справді?

АЛЛА. Можнаí треба було.

ВІРА. Бачиш… Життя – штука складна, í дивитися на нього крізь рожеві окуляри не варто… Але вірити треба обов'язково. Так що ти права. (Гостям.) Вірно, дівчата?

ДРУГА ГОСТЯ.А як же! Яяк у сімнадцять років почала чекати справжнє кохання, яке на все життя, так досі й чекаю.

Перша гостя.Í я. Не перелічити, скільки їх, мерзотників, мене покинули, а я все одно вірю, що кохання є.

ЛАРИСА. (З несподіваною гарячністю.) От ви всі скаржитеся на чоловіків та на чоловіків – як вони вас кидають. А я вам скажу – ви щасливі. Вас кидали. А мене ні. А я не проти. Нехай кинуть. Тільки спочатку нехай спокусять.

ВІРА. Я щось не розумію… Ти не одружена, чи що?

ЛАРИСА. Ні.

Перша гостя.Í не була?

ЛАРИСА.Í не була. Í я знаю, що ви зараз запитаєте. А не запитаєте, так подумаєте. Í я відразу чесно відповім: теж ні.

ДРУГА ГОСТЯ.Це як же так?

ЛАРИСА.А ось так. Тому я всі ваші розмови слухаю, а сама мовчу нишком. Що мені говорити? Я знаю про шлюб все. Але я не знаю про шлюб нічого.

ОЛЕНА.Хоч убийте – нічого не розумію.

ЛАРИСА.Спочатку я довго своєю цнотливістю пишалася, потім стала турбуватися, а тепер вже не пишаюся í не турбуюся. Я людина пропаща.

ДРУГА ГОСТЯ.Ну, це ти вже занадто.

ЛАРИСА.Хто з подруг ні зустріне, обов'язково запитає, причому таким солодким голосочком: «ну як, заміж ще не вийшла?» А тут ще ступінь безглузда. Мужики, коли дізнаються, що я кандидат наук, від мене шарахають. Я вже тепер приховувати стала.

ДРУГА ГОСТЯ.Чого приховувати щось? Спеціальність гарна.

ЛАРИСА.Гарна? Та мені в Палац í приходити соромно. Всі наречені здаються мені старшими за мене. Вони закохані, вони виходять заміж, у них невідомі мені радощі í складності, які я тільки за анкетами знаю… А я їм ще й лекції читаю. «Шлюб í родина». Смішно.

ВІРА. Як же ти дійшла до такого життя?