Валентин Красногоров - Пьесы на украинском языке. Собрание пьес в 18 книгах. Кн. 18

ВІРА. А що ж, щоразу прощати? Дивись, не витримаєш.

НАДЯ. Í що ти можеш сказати про Гришу поганого? Що він здатний оступитися, що в ньому немає ще чоловічої твердості характеру? Що він надто прив'язаний до свого оркестру, де всі старші за нього, í що він занадто часто танцює під їхню музику? Так це я знаю í сама. Так, у нас будуть важкі дні, але в кого їх не буває? Зате він добрий, безвідмовний, ласкавий, завжди готовий засміятися, заспівати, í весь він якийсь легкий í світлий… Í взагалі, що ви про нього знаєте?

МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. Ми думаємо про твою ж користь.

НАДЯ. Я знаю, ви піклуєтеся, щоб мені було спокійно í зручно. Але я не диван собі купую, я вибираю людину. Головне, навіщо яйому, а не для чого вінмені. (Помовчавши.) Чому я так довго говорю? Адже все так ясно, так просто. Я люблю його, розумієте, люблю! (Прямує до виходу, але біля дверей зупиняється.) Люблю. (Виходить.)

Звучать урочисті акорди. Всі гості та родичі встають. На авансцені з'являється ЗІНАЇДА ЗІНОВІЇВНА.. Вона посміхається, але погляд її сумний: для неї Надя – не просто наречена номер тридцять чотири. Весь вечір ЗІНАЇДА ЗІНОВІЇВНА. була свідком нелегкого початку її нового життя, í традиційні слова ритуалу вона вимовляє з справжнім хвилюванням í теплотою.

ЗІНАЇДА ЗІНОВІЇВНА… Дорогі НАДIЯ í Григорій! У ці хвилини ви звіряєте один одному свою долю. Ви приймаєте на себе величезну відповідальність í один перед одним, í перед вашими близькими, í перед державою, від імені якої ми реєструємо цей шлюб. Народжується нова родина. Ви – разом, вас – двоє, í перед вами відкривається унікальна, безцінна можливість проявляти найкращі властивості своєї душі: доброту, дбайливість, ніжність – все те, що таїться в одному прекрасному, чудовому слові «любов». Любовз'єднала вас, зробила щасливими. Зберігайте ж її, не давайте їй зів'янути у буденній метушні. Я вітаю í батьків. У дітях повторюється ваша молодість. Розділіть з ними їх радощі, допоможіть впоратися з першими труднощами.

Шановні Надя й Гриша! Добрий вам шлях!

КІНЕЦЬ

Чорна комедія у двох діях

Переклад з російської – Театр-студія «Хочу» Національного університету «Львівська політехніка»

Діють

Спальня Дездемони в замку Отелло, головнокомандуючого на Кіпрі. В глибині сцени ліжко з напівзадертим пологом і балдахіном, ближче до авансцени стіл і кілька стільців. Артисти в костюмах епохи Відродження грають знамениту фінальну сцену шекспірівського шедевру. Вона може здатися дещо довгою для нашої п'єси, але необхідність цього стане очевидною пізніше. Дездемона в красивій нічній сорочці прибирає на ніч перед дзеркалом своє розкішне золотисте волосся. Емілія допомагає їй.

ДЕЗДЕМОНА.

Емілія, боюся мені не заснути,

Передчуття біди мене турбує.

ЕМІЛІЯ.

Ось, тут напій з цілющих трав,

Він принесе вам сон.

ДЕЗДЕМОНА. (П'є)

Спасибі, дорога.

ЕМІЛІЯ.

Прощайте, пані. На добраніч.

Емілія виходить. Входить ОТЕЛЛО.

ОТЕЛЛО.

Чи ви молились на ніч, Дездемоно?

ДЕЗДЕМОНА.

Так, пане мій.

ОТЕЛЛО.

ДЕЗДЕМОНА.

Вбивати ви сказали?

Та ж я нічим не винна перед вами…

ОТЕЛЛО.

Подумай про свої гріхи.

ДЕЗДЕМОНА.

Мої гріхи – любов моя до вас.

ОТЕЛЛО.

Мовчи, ні слова!

ДЕЗДЕМОНА.

Я мовчу. Що сталось?

ОТЕЛЛО.

Ту хустку, що любив я й дав тобі,

Дала ти КАССІО.

ДЕЗДЕМОНА.

О ні, клянусь! Клянусь душею!

ОТЕЛЛО.

ДЕЗДЕМОНА.

ОТЕЛЛО.

Не скаже вже! Заткнули рота!

Вже про це подбав мій чесний ЯГО.

ДЕЗДЕМОНА.

О горе! Наклеп зведено на нього, і я загинула…

ОТЕЛЛО.

Згинь, повіє!..

ДЕЗДЕМОНА.

Убийте завтра, дайте ніч прожити!

ОТЕЛЛО.

Ти ще пручатися?

ДЕЗДЕМОНА.

Хоч півгодини!

ОТЕЛЛО.

Почато справу – нащо відкладати?

ДЕЗДЕМОНА.

Дозвольте прочитать молитву…

ОТЕЛЛО.

Пізно, пізно.

(Душить її.)

ДЕЗДЕМОНА.

ОТЕЛЛО.

Що там за шум? Не вмерла?…

Ще не вмерла?

Хоча й жорстокий, все ж я милосердний,

Не хочу я щоб мучилась ти довго…

(Заколює Дездемону і кидає її за завісу.)

ЕМІЛІЯ. (Вриваючись.)

О генерале добрий, там сталося огидне вбивство.

ДЕЗДЕМОНА.

Ох без вини убито, без вини…

ЕМІЛІЯ.

Мій боже! Хто це скрикнув?

ОТЕЛЛО.

Хтось скрикнув? Де?

ДЕЗДЕМОНА.

Я умираю без вини…

ЕМІЛІЯ.

Це голос пані! Та хто ж вам заподіяв смерть?

На допомогу! Допоможіть!

(Кидається за полог ліжка до Дездемони.)

Дездемона (Слабким голосом, за пологом.)

Безвинно умираю.

ОТЕЛЛО.

Це я її убив.

Вона була невірна, тягалась з КАССІО.

Спитай у свого чоловіка.

Яго перший про це мені сказав,

Бо він людина надто чесна.

ЕМІЛІЯ.

Як поглумилася з кохання підлість!

Мій чоловік сказав вам, що синьйора була невірна?

Входять Яго, Кассіо, Бянка і представник венеціанського дожа ЛЮДОВІКО.

ЛЮДОВІКО

У чому справа, генерале?

ЕМІЛІЯ.

Якщо ти чоловік – падлюку викрий!

Він каже – наклепав ти на дружину,

Сказав, що зрадила вона його.

Я знаю – ти цього не говорив.

ЯГО.

Сказав йому, що думав, і не більше,

Ніж сам він визнав за ймовірну зраду.

А ти язик свій прикуси!

ЕМІЛІЯ.

ОТЕЛЛО.

Чого всі дивитесь? Усе це правда!

ЕМІЛІЯ.

Щоб я її для нього вкрала.

ЯГО.

Ти брешеш, погань!

ЕМІЛІЯ.

Ні, не брешу! Клянуся небом!

ОТЕЛЛО.

Невже громи на небі лиш для того,

Щоб в час грози гриміти?

Нечестивцю!

Отелло намагається заколоти Яго, але Кассіо обеззброює мавра. Яго вбиває Емілію і бігає по сцені, намагаючись втекти. Кассіо і Людовіко хапають Яго і зв'язують йому руки.

ЕМІЛІЯ.

Прошу вас, покладіть мене найближче до синьйори… (Вмирає)

Касіо.

Ви, Льодовіко, як посланник дожа

Розпорядіться, як нам діяти.