Валентин Красногоров - Пьесы на украинском языке. Собрание пьес в 18 книгах. Кн. 18

НАДЯ. А ти?

АЛЛА. У мене í в думках нічого такого не було. А він видно, на ключ налаштувався, от í не захотів піти просто так… Коли він руку мені на коліно поклав, я сама собі не повірила. А ну, думаю, подивлюся, дурня він валяє, або такий же покидьок, як í інші… Ось í подивилася.

НАДЯ. Í ніщо тебе не зупинило?

АЛЛА. Я на ці справи дивлюся просто, не те, що ти. Можеш думати про мене, що хочеш, але я все одно не шкодую. Принаймні, з'ясувала, хто є хто.

НАДЯ. Що ж, спасибі.

АЛЛА. Зрозумій, не в мені справа. Я або інша – яка різниця? А може, він í не зі мною одною… Такі вже тепер мужики безвольні та безпутні – в будь-які ворота лізуть… Ось í вирішуй тепер, як бути.

НАДЯ. (Після паузи.) Невже все сталося саме так?

АЛЛА. Так або не так – яка різниця?

НАДЯ. Зустріла ти його, звичайно, привітно, вином пригостила. Ти ж гарна подруга… Пригостила?

АЛЛА. (Неохоче.) Налила склянку.

НАДЯ. А може, í дві?

АЛЛА. (Сухо.) Не рахувала.

НАДЯ. Потім, ясна річ, халатик ненавмисно розгорнувся… А під халатиком – нічого. Або в чому ти була?

АЛЛА. (Кричить.) Ну що ти мене допитуєш?

НАДЯ. (Помовчавши.) Скажи мені, Алла… Я не молодше тебе, не красивіше í одягаюся гірше. Робота в мене не легше твоєї, грошей у тебе у три рази більше, чоловіків – у сто разів. Так чому ти мені весь час заздриш?

АЛЛА. Я тебе люблю. Слово честі.

НАДЯ. Я знаю. Але í заздриш теж. Признайся – адже приємно було в мене забрати, насолити мені, зруйнувати, довести щось собі í мені – не знаю що…

Алла хоче, було, заперечити, але не промовляє жодного слова.

Шкода мені тебе. Втрачаєш ти душу, йде вона з тебе по крапельці, так í засохнеш зовсім. Я ж тебе давно попереджала… За чим ти женешся? Адже щастя в простих речах. Дивись, чи не випустиш?

Входить ОЛЕНА. Зрозумівши недоречність своєї появи, вона нерішуче зупиняється.

ОЛЕНА.Вибачте… Я, напевно, завадила…

АЛЛА. Нічого. (Знімає з себе стрічку – знак почесної свідкині – í пов'язує її Олені.)

ОЛЕНА.Я не розумію… Що ви робите?

Алла мовчки виходить. Олена нерішуче звертається до Наді.

Там, внизу, стоїть молодий чоловік. Він попросив підійти до вас, коли поруч нікого не буде, í сказати, що він вас любить. Я, каже, маю їй сказати дуже багато, але передайте тільки це: «Я її люблю».

Заглушено звучить весільний марш. Надя несподівано починає плакати. Олена в розгубленості дивиться на неї. Надя ридає все голосніше. Входять Марія Миколаївна та Віра.

ВІРА. Останню пару зареєстрували. Палац закривають… (Помітивши, що Надя плаче, кидається до неї.) Ти що, Надюнчік?

Надя плаче все сильніше.

МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. (Поспішає до дочки.) Надя, мила, заспокойся.

ВІРА. (Олені.) Що стоїш? А ну, швидко води.

Олена поспішає до виходу.

МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. (Погладжуючи Надю.) Ходімо додому, я тебе нагодую, чайку зігрію, í ми славно заживемо вдвох, як раніше. А це все скоро забудеться.

Входить Олена зі склянкою води. За нею поспішають обидві Гості. Віра бере склянку í підносить її до Надиних губ.

НАДЯ. (Опановує собою, намагається посміхнутись крізь сльози.) Все в порядку. Не турбуйтеся. (Вірі.) Дай гребінець. (Доводить себе до ладу.)

МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. Ну що, Надійко, мабуть пора, а? Час пізній, робити нам тут більше нічого.

Поспішно входить Антоніна Прокопівна. За нею слідом Світлана. Пізніше увійдуть Лариса, Клавдія та ФОТОГРАФ.

АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. (До Наді.) Ти ще тут? (Озираючись.) Ви вже зареєструвалися?

ВІРА. (Уїдливо.) З ким?

АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. А Гриша хіба не приїхав?

Ніхто не відповідає.

Ну, тоді я нічого не можу зрозуміти. У забігайлівці тій ні батька, ні Гришка – нікого. Що вони, під землю провалилися?

Мовчання.

Бабулю я відправила додому – дізнатися, хіба мало що сталося, а сама зі Свєткою сюди заквапилася, думала на реєстрацію устигнути. Проїжджали повз ресторану нашого – там пил стовпом í дим коромислом… Ну, а ми тут веселимося…

Входить ЗІНАЇДА ЗІНОВІЇВНА.. Пауза.

Пробачте вже нас, ЗІНАЇДА ЗІНОВІЇВНА.. Не приїхав наречений.

ЗІНАЇДА ЗІНОВІЇВНА… Він тут.

НАДЯ. Хто?

ЗІНАЇДА ЗІНОВІЇВНА… Ваш Гриша. Тільки що примчав на таксі í сидить у мене в кабінеті.

НАДЯ. Де ж він пропадав?

ЗІНАЇДА ЗІНОВІЇВНА… Якась безглузда історія. Наскільки я розумію, автобус зламався, водія í оркестр забрали в міліцію… Або щось у цьому роді. А після міліції йому довелося відвозити додому батька, тому що… (Глянувши на Антоніну Прокопівну, вважає за краще не продовжувати.) Загалом, Гриша сам все вам розповість.

ВІРА. Він п'яний, звичайно?

ЗІНАЇДА ЗІНОВІЇВНА… Ні, анітрохи.

ВІРА. Що ж він сюди не йде?

ЗІНАЇДА ЗІНОВІЇВНА… Соромиться.

ВІРА. Треба ж, який совісний. Лариса, обов'язково дайте йому анкету, нехай напише, яким він представляє своє з Надею світле майбутнє.

МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. А Палац ще працює?

ЗІНАЇДА ЗІНОВІЇВНА… Закритий.

Всі переглядаються. Марія Миколаївна полегшено зітхає í посміхається.

Що будемо робити, Надя?

НАДЯ. (Утомлено.) А є варіанти?

ЗІНАЇДА ЗІНОВІЇВНА… Ви можете відмінити реєстрацію, можете перенести її на інший день. Але якщо хочете, ми зареєструємо вас прямо зараз.

НАДЯ. (Піднявши очі на Зінаїду Зіновіївну.) Але ж Палац закритий…

ЗІНАЇДА ЗІНОВІЇВНА… Але співробітниці ще не пішли. Вони чекають.

НАДЯ. Чого?

ЗІНАЇДА ЗІНОВІЇВНА… Вашого рішення. Подумайте, порадьтеся з родичами, поговоріть з нареченим. Не поспішайте, справа відповідальна.

ЗІНАЇДА ЗІНОВІЇВНА. прямує до виходу, але її зупиняє ОЛЕНА.

ОЛЕНА.ЗІНАЇДА ЗІНОВІЇВНА., я подумала – а може, дійсно поки не подавати заяви? Місяць можна й почекати.

ЗІНАЇДА ЗІНОВІЇВНА… От í розумниця. Краще почекай. (Проходить у свій кабінет, сідає біля пульта.)

ГОЛОС.Ну що?

ЗІНАЇДА ЗІНОВІЇВНА… Почекаємо, рідні мої, що робити…

ГОЛОС.Ми розуміємо… Ой, що вдома буде! Адже скільки разів вже затримувалися. Чоловік подумає, я роман завела.

ЗІНАЇДА ЗІНОВІЇВНА… Нічого, більше любити буде.

ГОЛОС.Якщо розлучимося, ви вже мене по знайомству з ким-небудь зареєструйте.

ЗІНАЇДА ЗІНОВІЇВНА… Не бійся, одну не залишимо.

У кімнаті.

НАДЯ. Тільки нічого мені не говоріть.

ВІРА. Надя…

НАДЯ. (Затискуючи вуха.) Досить! Не починайте все з початку!

МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. Що з тобою, Надійко?

НАДЯ. (Стримуючи сльози.) Цілий день… Одна проти всіх… Я більше не можу… Невже ви не розумієте? Í це ви, найближчі мені люди?

ВІРА. Значить, ти все-таки вперлася на своєму?

НАДЯ. Чого б варто було моє рішення, якби воно змінилося за кілька годин? По-вашому, якщо чоловік помилиться або проявить слабкість характеру, треба кожного разу його кидати?