Валентин Красногоров - Пьесы на украинском языке. Собрание пьес в 18 книгах. Кн. 18

ЗІНАЇДА ЗІНОВІЇВНА… Можна. Якщо про це попросить НАДЯ. Втім, їй навіть просити не треба. Досить просто поїхати. (Виходить.)

Перша Гостя. (Другій.) А наречена-то, дівка – кремінь. Наречений пропав – а вона í бровою не веде.

Друга Гостя.Не говори. У неї доля навпіл, а вона сидить собі, як у бабусі в гостях, щойно насіння не лускає.

ОЛЕНА. (Починає щебетати.) Яка ви щаслива, Надя, – вже сьогодні одружена будете! А нам з Володею ще цілий місяць чекати! У вас наречений теж військовий?

ВІРА. (Сумрачно.) Подруга, тобі що було сказано?

ОЛЕНА.А що?

ВІРА. А нічого. Сиди та мовчи. Тут люди í старші тебе є.

ОЛЕНА.Так вони ж мовчать.

ВІРА. Ось í ти мовчи. А люди ще заговорять, не турбуйся. Ще наслухаєшся.

АЛЛА. (Наді, тихо.) Мені здається, ти í сама б рада з цього виплутатися, та не знаєш, як. Не можна ж, справді, піти з Палацу просто так, обманутою, кинутою. Всі потім розпитувати будуть, жаліти, висловлювати співчуття, сміятися за спиною… Не думай, я розумію.

НАДЯ. При чому тут «всі», Альона? Мені про своє щастя думати треба.

АЛЛА. От í я про твоє щастя мову веду. Я придумала такий варіант…

НАДЯ. Не треба. Я з Грицем не в кіно зібралася, а на все життя. Хіба можна змінювати рішення, навіть не вислухавши його?

АЛЛА. Справа не в тому, що він зараз спізнився. Справа в тому… Я знаю про нього таке… Загалом, не можна тобі за нього виходити.

НАДЯ. (Насторожено.) Чому?

МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. (Стогнучим голосом.) Боже, як болить голова!

НАДЯ. Мама, я ж попереджала. У тебе мігрень, а ти нервуєш.

Дістає з сумки таблетку, наливає в склянку воду.

МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. Руйнуються всі мої надії, а ти підсовуєш мені ліки: «Випий, мамочко, í все пройде»! Твоє весілля перетворюють на вульгарний фарс, в глузування над самою радісною í світлою подією в житті, а ти пропонуєш мені таблетки!

НАДЯ. Він зараз приїде, мама.

МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. Дякую. Ти мене дуже потішила. Зараз прибуде весела компанія хмільних дружків, í наречений, хитаючись í спотикаючись, поведе мою дочку до вінця. А потім ми подамося в ресторан, де знову буде випивка та танці з офіціантками. Яке щастя!

АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. Що ви мене все рестораном дорікаєте? Можна подумати, сама у Білому Домі працює. Якщо хочете знати, харчевні у людства раніше шкіл з'явилися. Де ще відпочити від сім'ї í від роботи? Де закоханим зиму пересидіти?

БАБУСЯ.. Тоня…

АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. Í офіціантки їй, бач, не по нутру! А вони, між іншим, нітрохи не гірше учительш, тільки не такі зануди í одягаються краще. А нумо, спробуй, потягай з ранку до вечора пудові підноси, покрутись серед всякої п'яні, рукосуїв í скандалістів – ще невідомо, чи витримаєш!

ОЛЕНА.Про що ви все говорите?

ВІРА. Сядь.

АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. Чи, гадаєте, кухареві легше? Нагодуй-но дві тисячі осіб, покрутись-бо у спеці í чаду біля плити, í все стоячи, стоячи… Чим тільки від мене після не пахне – í супом, í ваніліном, í коропом смаженим! А ризику скільки? Í підгоріти може, í втекти, í головне, всі навколо, хоч í вчили в школі про ідеали, так í націляються щось схопити! Спробуй встежити!

МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. А самі ви, звичайно, не цяпаєте.

АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. Не шипіть, не шипіть, а то пересмажитесь! Не подобається весілля, не підходить наречений – так навіщо ж тут сидите? Боїтеся, дочка без чоловіка залишиться?

ВІРА. Надя, якщо захоче, вийде заміж хоч сьогодні.

АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. Í слава богу, нехай виходить! Навіщо мені невістка, яка мене соромитися буде? Досить í того, що дочка мене вже соромиться. Ганчірки, що я купую, носить, але подругам мене не показує. А Гриша – він не пропаде. Адже він не хто-небудь, а музикант, артист! Їх оркестр навіть у «Метрополь» одного разу запрошували. Минулого року він на дочці господаря магазину міг одружитися! А ви хто? Дітей життю вчите, а самі жити не вмієте. Тільки скиглите.

МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. Надя, ти чуєш – ця кухарка вважає союз з нами мезальянсом! Їй подавай продавщицю, буфетницю або на худий кінець, дочку господаря магазина!

НАДЯ. Мама, а чим погані офіціантки í кухарки? Що за дворянська пиха? Це ж міщанство навпаки.

МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. Зрозумій, я зневажаю не професію кухаря, а ідеологію хапуги. Звідки у неї гроші? Офіціанткам, так тим хоч чайові дають, а у цієї звідки – «від приварку»?

АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. Базікайте, що хочете, я перед вами звітувати не зобов'язана.

МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. Í найсмішніше, вона дивиться на нас зверхньо, навіть по-своєму шкодує. Я в кожному її слові відчуваю, як вона до мене сходить, як вважає безпорадною застарілою ідіоткою. Але не в мені справа. Головне, що в тебе з цими людьми немає í не може бути ніяких спільних інтересів.

АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. Та що ви нас весь час тицяєте цими інтересами? Молоді у шлюб вступають, а не у гурток. Загальні інтереси або різні, а діти все одно з'являться.

МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. Ні, з нею неможливо розмовляти… Це вище моїх сил.

НАДЯ. (Усміхаючись.) Мама, Антоніна Прокопіївна – добра í працьовита жінка. Просто ви різні люди, ще не притерлися. А з часом ви відмінно поладите, ось побачиш.

МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. Як спокійно ти це говориш… Я взагалі не розумію твого спокою. Ми нервуємо, переживаємо, а тебе все, що відбувається, начебто не стосується!

НАДЯ. Ти ж знаєш, я – операційна сестра. Я бачила стільки мук í смертей, скільки ви разом не побачите за все життя. Мені доводиться плакати не тоді, коли хочеться, а лише тоді, коли можна. Варто переплутати ампулу, не закрити вчасно крапельницю, спізнитися з уколом на хвилину – í я можу вбити людину. Мені не можна метушитися. Я навчилася бути спокійною.

Друга Гостя. (Першій Гості.) Як бритвою відрізала.

Перша Гостя.Я ж казала – кремінь.

Входить Світлана. Всі погляди спрямовуються на неї.

АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. Що? Приїхали?

СВІТЛАНА.. (Хмуро.) Ні. Набридло на протязі біля дверей стирчати.

ОЛЕНА. (Аллі.) Може, хоч ви поясните, що тут відбува…

АЛЛА. Тихо, Оленочка, тихо. Ти заміж хочеш? Так зваж на те, що чоловіки балакучих дружин не люблять.

ВІРА. Що будемо робити, Надю?

НАДЯ. (Голосно.) Особисто я буду чекати Гришу, поки він не приїде. Кому це не подобається, може йти додому. Я нікого не утримую.

Мовчання.

Í ще. Ми зібралися сюди для урочистої реєстрації, а не для з'ясування стосунків. Якщо склока почнеться знову, я піду у вестибюль.

Напружене мовчання. Í в цей момент з'являється Клавдія, штовхаючи буфетний візок, навантажений фужерами í пляшками.

КЛАВДІЯ.Дорога наречена, шановні гості! Чи не хочете пригоститися?

ВІРА. Це що, шампанське?

КЛАВДІЯ.Майже. Тільки безалкогольне. Спеціально для весільних урочистостей. Новинка.