Валентин Красногоров - Пьесы на украинском языке. Собрание пьес в 18 книгах. Кн. 18

Виходе. У кімнату нареченої входять Бабуся í НАДЯ.

БАБУСЯ.. Дякую, мила, зігрілася я. Добре з тобою Гриші буде. Та й тобі пощастило – добрий він хлопчик, працьовитий, лагідний… Може, до мене переїдете? Адже тут тісно живуть, а в мене цілий будинок стоїть порожній.

НАДЯ. Дякуємо, ми до міста звикли.

БАБУСЯ.. А що в ньому доброго? Всі злі, бліді, всі кудись біжать, в автобусах давляться, та проміж себе валуються. А у нас спокійно; річка тиха тече, вода в ній червона, а бережки зелені, трав'яні…

НАДЯ. (Розпорошено) А чому вода-то червона?

БАБУСЯ.. (Її окаюча говірка звучить душевно, заспокійливо.) Торф'яна. Але чиста. А будинок ладний, просторий. Í сад багатий – минулого літа однієї смородини дванадцять бутильків заготовила. Í сарайчик є, í корівчину б взяли…

НАДЯ. Нудьгуєте по домівці?

БАБУСЯ.. Ще б пак! Що тут доброго? Ваня п'є, Тоня честить нас як попало…

НАДЯ. А вас-то за що?

БАБУСЯ.. А для компанії. Í втомилася я.

НАДЯ. Так відпочивайте, хто вас змушує прати í по магазинах бігати?

БАБУСЯ.. Ну як же… Теперішнім дітям не допомагати, так вони зовсім любити не будуть.

Надя гладить Бабусю по руці.

НАДЯ. Як же ви там самотня, у селі?

БАБУСЯ.. Чому самотня? Мене там котанушко мій чекає. У сусідки залишила, нудьгує, має бути. Розумний кіт, ласкавий. Вранці прокинуся, а він вже у мисочки крутиться, хвостиком помахує, молочка чекає. Поп'є, об ногу мою потреться í біжить до своєї паночки.

Надя усміхається. Розмова ця її зігріла í заспокоїла.

НАДЯ. Дякую вам, бабусю.

БАБУСЯ.. (Здивовано.) За що?

Входить Антоніна Прокопівна.

АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. Не приїхали?

НАДЯ. Ні.

АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. Зателефоную в ресторан, скажу, щоб веселощі без нас починали.

НАДЯ. Без нас?

АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. (Хмуро.) А що робити? Не сидіти ж людям, як дурням, голодними за накритим столом.

Входять Марія Миколаївна, Віра, Алла í обидві Гості. Вони обговорюють побачену ними церемонію реєстрації.

Перша Гостя.Зачіску у нареченої бачила?

Друга Гостя.А як же. Я теж, мабуть, пофарбуюсь.

Перша Гостя.У який колір?

Друга Гостя.Ну… щоб з відтінком.

ВІРА. Дивлюся я на цих молодят, таких ще дурних, непристосованих, зелених, незрілих, але вже уявляють себе дорослими, í думаю: ну куди ви поспішаєте? Схаменіться, сьорбнете ще ви цього життя з надлишком.

МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. (Наді.) Ну, де твій лицар?

НАДЯ. (Стримано.) Зараз буде.

Входить Світлана.

А ось здається, í вони!

АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. (Дочці.) А нумо давай братика сюди! Ми його перед одруженням пропісочим як слід.

АЛЛА. А хіба сюди чоловікам можна?

АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. Лазня тут, чи що? Певна річ, можна.

СВІТЛАНА.. (Обережно.) Мам, на хвилинку…

АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. Ніколи, доню, зараз шепотітися. Гришу веди.

СВІТЛАНА.. Його тут немає.

АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. (Зачудовано.) Як немає?

СВІТЛАНА.. (Зніяковіло.) Розумієш, приїхала я до того місця, а там порожньо. Тобто автобус стоїть, зі снігу витягнений, але в ньому – нікого.

НАДЯ. Може, вони в іншу машину сіли?

СВІТЛАНА.. Ні. Там гуляв один пенсіонер… Сказав, що вони пішли в кафе, зовсім поряд, погрітися…

АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. (Відразу зрозумівши, в чому справа.) Так вони í зараз там «гріються»?

СВІТЛАНА.. Ага.

АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. Í батько, звичайно, уже…

СВІТЛАНА.. (Тихо.) Так.

АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. (Скрегонувши зубами.) Треба було мені самій їхати. Вже я б йому показала, як зігріваються.

НАДЯ. Але чому ж Гриша до тебе в машину не сів?

СВІТЛАНА.. Він хотів, але батько його утримав. Ну, í друзі, звичайно. «Зараз, мовляв, вип'ємо останній раз за нареченого та наречену, розплатимося – í в дорогу. А ти, Свєта, їдь, скажи, через п'ять хвилин будемо. А то ще й тебе переженемо».

АЛЛА. Але вони дійсно збиралися їхати?

СВІТЛАНА.. Авжеж. Í офіціантку підкликали, рахунок попросили.

АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. Піди, почергуй біля входу. Як приїдуть, відразу бігом сюди.

Світлана виходить.

НАДЯ. Ну що ж, почекаємо ще трошки.

ВІРА. (Зриваючись.) Я не розумію… Над тобою знущаються, а ти спокійно – «почекаємо трошки».

АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. Навіщо даремно говорите? Хто над нею знущається?

ВІРА. Ви! Ви з вашим синочком!

НАДЯ. Віра…

ВІРА. Що «Віра», що «Віра»? Нічого собі наречений – застряє у кожного шинку!

АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. Люди замерзли, зайшли на хвилинку зігрітися. Що такого?

ВІРА. Зігрітися í тут можна. Просто не терпілося з пляшкою поцілуватися. Видно, солодше, ніж з нареченою.

БАБУСЯ.. Любі мої, хіба не можна по-доброму? Весілля ж!

ВІРА. У тому-то й річ, бабуся, що немає весілля, ні! Молодий-то – тю-тю!

Входить Наречена, в білій сукні та фаті. Всі здивовано дивляться на неї.

Наречена.Пробачте, ви – Надя?

НАДЯ. Так.

Наречена.Вас кличе наречений.

НАДЯ. (Спалахнувши радістю.) Де він?

Наречена.Унизу, на сходах. (Зітхнувши.) Який він у вас гарний!

Надя стрімко виходить. Наречена слідує за нею. Незручне мовчання.

Перша Гостя.Прямо кіно.

Друга Гостя.Дівчата завтра впадуть.

МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. (Вірі.) Чесно кажучи, я сподівалася, що він вже не приїде.

ВІРА. Треба щось робити. Терміново.

МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. Що?

Намагаючись ні на кого не дивитися, повертається НАДЯ. Зупинившись біля дзеркала, вона довго й надто старанно поправляє фату.

ВІРА. Ну, що там?

НАДЯ. (Зневажливо.) Нічого. Дівчина, видно, щось наплутала.

АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. (Скрушно.) Ось тобі на!

МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. (Вірі.) Яке щастя!

АЛЛА. (Підійшовши до Наді, тихо.) Валентин?

Надя киває.

Про що говорили?

НАДЯ. Все про те ж.

Входять ЗІНАЇДА ЗІНОВІЇВНА. í ОЛЕНА.

ЗІНАЇДА ЗІНОВІЇВНА… Ось, привела вам майбутню наречену. Звуть Оленою. Хоче подивитися, як відбувається церемонія. Ви вже її не ображайте. (Олені.) А ти дивись, сиди тихо.

ВІРА. Ви б краще привели нам нареченого. В даний момент це найбільш потрібно.

ЗІНАЇДА ЗІНОВІЇВНА… ( Усміхаючись.) Пошукаємо. (Прямує до виходу. Алла зупиняє її.)

АЛЛА. Скажіть будь ласка, а може наречена прийти на реєстрацію не з тим нареченим, з ким подавала заяву, а з іншим?

ЗІНАЇДА ЗІНОВІЇВНА… Ні. Треба подати нову заяву, почекати призначений термін… (Перериває себе.) А що?

АЛЛА. Просто так. Í ви в таких випадках нічого-нічого не можете зробити?

ЗІНАЇДА ЗІНОВІЇВНА… Що-небудь ми завжди можемо зробити. Якщо дуже треба.

Хоче піти, але її знову зупиняють – цього разу Марія Миколаївна.

МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. (Тихо.) ЗІНАЇДА ЗІНОВІЇВНА., ви хіба не бачите, що це запізнення перетворюється на наругу над нареченою? Я вже не знаю, чи їде взагалі наречений сюди, або нас розігрують? Ми стали посміховиськом усього Палацу! Я ж благала вас припинити цю безглузду комедію! Невже не можна зробити це хоча б зараз?