Валентин Красногоров - Пьесы на украинском языке. Собрание пьес в 18 книгах. Кн. 18

АЛЛА. Виходить, ви можете передбачити, яка пара розлучиться, а яка ні?

ЛАРИСА.В якійсь мірі. (Наді.) Тільки заповнювати анкету треба не колективно, не хором. Ходімо, я краще посаджу вас в службову кімнату. Там вам ніхто не заважатиме.

Надя í Лариса виходять. Решта жінки розсідаються по диванах í кріслах, причому якось само собою виходить, що вони розбиваються на пари: обидві матері, дві гості í Віра з Аллою.

Перша гостя.А в тебе які погляди на шлюб?

ДРУГА ГОСТЯ. (Здивовано.) У мене? Ніяких. А які можуть бути погляди? (Трохи подумавши.) Щоб все було, як у людей.

Перша гостя.А для мене головне, щоб не пив. Щоб зовсім не пив.

АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. (Марії Миколаївні.) Уже за весілля червоніти не доведеться. Стіл на двісті гостей, í риба заливна, í язик… А торт – двадцять вісім кілограм! Моя гордість. У вигляді двох сплетених сердець. Весь кондитерський цех працював, дівчата навіть від вихідного відмовилися. Знаєте, такий блакитний í рожевий, блакитний í рожевий… А на горі… Ні, не буду говорити… Самі побачите, коли ми його на візку до зали вкотим.

МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. Даремно ви таке весілля закочуєте. Купецтво якесь. Краще було б віддати гроші молодим, нехай влаштовуються.

АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. Про гроші не ваша турбота. Хоча інші за дочками дещо дають, але я розумію – справа вдовина, та й професія ваша, вибачте, до грошей відношення не має.

МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. Ні, чому ж, я від своєї частки не відмовляюся…

АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. Ах, облиште, яка у вас може бути частка? Залиште її собі на шпильки та булавки. Гаряче теж буде. Я все думала – судак «орлі», або котлети по-київськи? А дівчатка кажуть – в чому проблеми, Антоніна Прокопівна? Зробимо í те, í інше.

МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. Весілля, по-моєму, справа сімейна, інтимна… Скликати цілу юрбу…

АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. Та мені б потім проходу не дали: шеф-кухар, а єдиному синові весілля не зробила! Мене все місто знає – як же я можу людей не порадувати? Ви побачите, в якому вигляді наші офіціантки сьогодні з'являться – всі у манікюрі, як на прийомі до персидського шаха.

МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. А як вони будуть вважатися – в гостях або на роботі?

АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. Хто чергує, ті на роботі, а хто вільний, ті, звичайно, в гостях. З чоловіками í все як годиться.

МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. (Зітхнувши.) Буде дуже весело.

АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. Ще б! (Відчувши іронію.) Але ви не думайте, що будуть тільки офіціантки. Я ж кажу, прийде все місто.

ДРУГА ГОСТЯ. (Першій.) Та, товста – мати нареченої, чи що?

Перша гостя.Не схоже. Молодої – поруч. А та, мабуть, Гришкина.

ВІРА. (Аллі.) З тих пір, як ти з Надею не працюєш, я з тобою í бачитися перестала. Ти чого з лікарні-то пішла?

АЛЛА. А що там гарного? Кров, гній, запахи, нічні зміни, люди похилого віку, які вмирають, стогони, скарги… Í платять гроші. Це для таких, як Надя, а не для нормальних людей.

ВІРА. (Усміхаючись) По-твоєму, вона ненормальна?

АЛЛА. Ну… Ти ж її знаєш. Не від світу цього… Не дарма сестри її спочатку не любили – думали, вислужується або на хабарі напрошується. Ночами не спить, сидить біля ліжок, прибігає за першим дзвінком, білизну змінює… Потім зрозуміли – така вже вона є, не переробити.

ВІРА. А як хворі до неї?

АЛЛА. Чекають її чергування як свята. От í Гришка там в неї втелющився…

АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. А скільки клопоту було з музикою!

МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. Чому?

АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. Спочатку само собою розумілось, що грати будуть Гришкини «ковбої». Ще б пак: оркестрант одружується! Тут вже справа свята – грати до ранку, а то й три дні поспіль.

МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. Так в чому ж клопіт?

АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. А в тому, що наш, ресторанний оркестр, звичайно, образився. Елеонора – це наша солістка, вона í англійською співає, насправді її просто Олена звуть, – так от, Елеонора говорить: «Чим, Тоня, ми тобі не догодили? Або наша музика тобі не подобається?» Ну що тут будеш робити? Зрештою домовилися – грати будуть по черзі: ввечері хлопчики, вночі дівчата.

МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. (Отупіло.) Які дівчата?

АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. Адже у нас оркестр – жіночий, хіба не знаєте? Все місто знає, а ви ні, просто дивно. Він так í називається – «У джазі тільки дівчата». У нашому ресторані взагалі одні жінки – í господиня, í бухгалтер, í навіть вантажниці. Тільки на м'ясі двоє мужиків залишилися, í тих скоро виженемо: пити п'ють, а справи не роблять.

ВІРА. (Аллі.) Ну í як тобі працюється в перукарні?

АЛЛА. В усякому разі, краще, ніж у лікарні. Í заробляю втричі більше. Í при цьому контакт з людьми, зв'язки…

АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. (Марії Миколаївні.) Кімната, що ви віддаєте молодим, хороша, нічого не скажеш. Але начинку, звичайно, доведеться змінити.

МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. Там цілком пристойні меблі.

АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. Ну що ви, Марія Миколаївна, до них же люди ходити будуть. Треба, щоб не соромно було.

МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. До нас теж ходили люди.

АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. Ви – інша справа, ви – вчителька. А молодь любить, щоб красиво. Ви вже не сперечайтеся. Зробимо гарнітурчик, шпалери… Ну í доріжку постелимо теж не солом'яну.

ВІРА. (Аллі) Я все хочу запитати… У вас з Надею, по-моєму, холодок якийсь з'явився… Якщо не кішка, то кішечка чорненька між вами пробігла… Або мені здається?

АЛЛА. (Неохоче.) Просто подорослішали, í з'ясувалося, що ми трошки різні.

ВІРА. Í давно це з'ясувалося?

АЛЛА. Якось, ще в лікарні, мене хлопець один кинув. Досить нудно було… Так Надя мене ж í винуватою вважала. Шукаю мовляв, легких шляхів, любити не вмію… Загалом, «втішала»… Ось тоді ми гостро í поговорили.

ВІРА. Посварилися, чи що?

АЛЛА. Та ні… П'ятнадцять років дружби просто так не перекреслиш… У нас все нормально.

ВІРА. (Показуючи очима у бік Першої та Другої Гостей.) Не знаєш, хто ці жінки?

АЛЛА. Уявлення не маю. Ну, а ти як живеш?

ВІРА. Як бачиш… Старію.

АЛЛА. Ти-то? Хоч переді мною не кокетуй. Он яка пікантна… Бальзаківський вік. Самеє воно.

ВІРА. Вік, можливо, справді найкращий. Все вже í ще є – Краса, зрілість, досвід… Але якщо це нікому віддати, то гірше віку немає.

АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. (Марії Миколаївні.) Í одягнути вашу дочку не заважає. Як ви там вчите – «У людини все має бути красиво»?

МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. Надя ні в чому не потребує. Можна подумати, вона в лахмітті.

АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. Вже не знаю, в чому вона, але заздрити не доводиться. Í то сказати – медсестра, який у неї прибуток? Працювала б у гінекології, там, дивись, буває ще якийсь приварок, а у хірургії що? Квіти та шоколадки.

НАДЯ. (Повертаючись.) Гриша не приїхав ще?

Мовчання.

Я впевнена – щось трапилося.