Валентин Красногоров - Пьесы на украинском языке. Собрание пьес в 18 книгах. Кн. 18

ЗІНАЇДА ЗІНОВІЇВНА… По вашому, вагітній нареченій треба маячити у всіх на виду? (Натискує на іншу клавішу.) Ксенія?

ГОЛОС.Ні, це я, Рая.

ЗІНАЇДА ЗІНОВІЇВНА… А де Ксенія?

ГОЛОС.Вискочила закусити.

ЗІНАЇДА ЗІНОВІЇВНА… Яке «закусити»? Ви з глузду з'їхали? Не бачите, що коїться?

ГОЛОС.Вона ж з ранку не їла.

ЗІНАЇДА ЗІНОВІЇВНА… Гадаєте, я їла? Швиденько переодінься í біжи на поздоровлення. Галину зніми поки з запису í кинь на схóди зустрічати тридцять другу. А я поздоровляти більше не можу – голос сів. Та í звіт про шлюби за минулий рік треба закінчувати.

ГОЛОС.А тридцять друга – це хто?

ЗІНАЇДА ЗІНОВІЇВНА… Курсант. Так що не забудь про море í вірність. А наступна – студенти. Їм про кохання та науку. Та швидше, по-моторніше! Треба у графік уходити.

ГОЛОС.Здоженемо. Не вперше.

ЗІНАЇДА ЗІНОВІЇВНА… Повернеться Ксенія – хай одразу ж сідає на запис. Там вже пробка.

ГОЛОС.Зробимо.

ЗІНАЇДА ЗІНОВІЇВНА. відходить від пульта, але тут же бере слухалку задзвонившого телефону. Палац одружень. Так. Щодня з десяти до двадцяти двох. Без перерви í без вихідних. Будьте ласкаві. До побачення.

Стомлено кладе трубку. Надалі дія відбуватиметься головним чином в кімнаті нареченої, але глядач повинен постійно відчувати напружений ритм життя Палацу. Про це можуть час від часу нагадувати í звуки святкової музики, í різні епізоди на авансцені, по якій ходитимуть нетерплячі наречені, поспішати співробітниці Палацу у формених темновишневих сукнях, або проходити процесії родичів í гостей. Текстом п'єси ці епізоди не наказані.

ЗІНАЇДА ЗІНОВІЇВНА. набирає номер.

Ти вже удома? А я затримуюся. Так, знову. Захворіла Іра, ніким замінити. Не потрібно гніватися. Вечеря на плиті, тільки зігрій. У холодильнику тебе чекає смачненький сюрприз.

Входять Надя у весільному уборі í Марія Миколаївна.

Вибач, я більше не можу розмовляти. Цілую.

МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. Добрий день.

ЗІНАЇДА ЗІНОВІЇВНА… Ласкаво просимо. На реєстрацію?

МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. (Зітхаючи) Так.

ЗІНАЇДА ЗІНОВІЇВНА… Прізвище?

МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. Корнілова.

НАДЯ. Корнілова í Черних.

ЗІНАЇДА ЗІНОВІЇВНА… Ваш номер тридцять четвертий. Прийдеться трохи почекати.

МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. (До Наді.) Підемо поки у вестибюль.

ЗІНАЇДА ЗІНОВІЇВНА… (Вона, як í раніше, офіційно-привітна) Навіщо ж у вестибюль? Підемо за мною. (Веде їх у інше приміщення.) Ось, розташовуйтеся тут. Це кімната нареченої. За традицією, тут збираються жінки, запрошені на реєстрацію. Відпочивайте, не кваптеся, вас ніхто не турбуватиме.

НАДЯ. Але я ж не єдина сьогодні реєструюся.

ЗІНАЇДА ЗІНОВІЇВНА..А у нас í кімнат таких декілька. Так що не хвилюйтеся, заспокойтеся, зберіться з думками, попрощайтеся з дівочим життям. Жених вже тут?

НАДЯ. Він поїхав за родичами. Незабаром буде.

ЗІНАЇДА ЗІНОВІЇВНА… Як приїде, підніміться з паспортами у кімнату оформлення.

ЗІНАЇДА ЗІНОВІЇВНА. виходить. Мати í дочка залишаються самі, поправляють біля дзеркала сукні та зачіски. Напружене мовчання.

МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. Надя, може, ти скажеш хоча б тепер, що в тебе за дивне рішення?

НАДЯ. По-моєму, рішення вийти заміж для дівчини зовсім не дивне.

МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. Потайки подавати заяву, мовчати, переховуватися, повідомити матері про все ледь не в останній день – це так на тебе не схоже!

НАДЯ. У тебе серце. Тебе не можна було хвилювати.

МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. А тепер, по-твоєму, я не хвилююся? Головне – виходиш адже невідомо за кого!

НАДЯ. Чому невідомо? Гриша у нас бував, з його матір'ю ти недавно познайомилася.

МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. Вже краще б í не знайомилася… Та й від Гриші цього я теж не в зáхваті.

НАДЯ. Ти це вже казала.

МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. Ми всі були впевнені, що ти вийдеш за Валентина…

НАДЯ. (перериваючи.) Давай не будемо про це. Скажи краще, ти рада, що я виходжу заміж? Не думай зараз про Гришу – я знаю, що він тобі не подобається, – а взагалі рада?

МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. (Змішавшись.) Всяка мати хоче видати дочку…

НАДЯ. Це всяка, а ти?

МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. Не знаю… Якийсь сторонній чоловік раптом стає для дочки дорожче рідної матері… Ось Вірочці після її заміжжя я стала зовсім чужою.

НАДЯ. Ви й раніше не дуже ладнали.

МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. Це й прикро. Надривалася, ростила вас одна, а тепер Віра наді мною сміється, вважає, що я – шкапа í жити не вмію…

НАДЯ. Вона так не вважає.

МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. А тепер í ти мене покидаєш. Прийду завтра після школи додому – а я вже одна. Í післязавтра одна. Í завжди. Í зовсім. (Насилу стримує сльози.)

НАДЯ. (Обіймаючи матір.) Чому одна? Ми ж поки разом жити будемо.

МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. Ну добре, добре… (Помітивши Антоніну Прокопівну , яка входить, відсторонюється.) Піди, краще, привітайся зі своєю новою матір'ю.

АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. (Це повна, енергійна, впевнена в собі жінка. В руках у неї величезний, багатий букет.) Здрастуй, донечко. Вітаю. Вже як я рада – не уявляєш! (Цілує Надю.) Снігу-таки скільки навалило! Гриша зі своєю бандою вже їде. На клубному автобусі. Заберуть попутно батька, бабусю, Свєтку í в повному складі з'являться. А я вже не стала чекати, на таксі приїхала. По дорозі в ресторан заглянула – там все готово.

Пауза.

Не знаєте, де тут руки помити í все таке?

МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. Пересиливши себе, намагається бути привітною.) Ходімо, я покажу. Жінки виходять. Зі сходів чути музику чергової церемонії – запальний вальс. Надя усміхається, мимоволі погойдується в такт, потім починає кружляти. Її танець переривається стрімкою появою старшої сестри. Вона вродлива, з темпераментними рухами í жестами. Одягнена í доглянута трохи краще, ніж це потрібно щасливій жінці. В руках у неї білі гвоздики.

ВІРА. (Рвучко обіймає сестру.) Надюша, сестричка, мила, здрастуй! Я не спізнилася? Як час біжить! Чи давно я тебе в садок водила, í ось ти вже наречена! Ти мені частіше донькою здавалася, а не сестрою – все-таки різниця в сім років… (Оглядаючись.) А де всі?

НАДЯ. Чого ти така збуджена?

ВІРА. Просто слів немає! Піднесла нам такий сюрприз, а сама дивиться невинними очима í дивується, чому я така напружена! Адже я Валентина вже мало не чоловіком твоїм вважала, навіть від заздрості вмирала.

НАДЯ. Значить, тепер причин для заздрості не буде.

ВІРА. Мені, правда, дивно було, що Гришка останнім часом біля тебе крутиться, але я значення цьому не надала. Виявляється, даремно. Я б тебе вчасно відмовила. (Глянувши на Надю.) А може, й зараз не пізно?

НАДЯ. Де ти Антона залишила?

ВІРА. Та ну його…

НАДЯ. Знову посварилися?