Валентин Красногоров - Пьесы на украинском языке. Собрание пьес в 18 книгах. Кн. 18

НАДЯ. Нормально.

АЛЛА. (Жваво.) Що значить «нормально»? Ти ж наречена! Приємно, напевно, бути в центрі уваги, у весільній сукні, приймати поздоровлення… А через кілька хвилин – чоловік, нове життя… Ну, í як ти? Сама не своя від щастя? Або сумуєш про вільність? Або боїшся, що зробила не той вибір? Ну, говори ж!

НАДЯ. Знаєш, чого мені зараз хочеться? Піти куди-небудь далеко-далеко в луки, лягти серед квітів, дивитись в небо í тихенько думати про щось своє, про те, що чекає попереду, як складеться життя… А може, ні про що не думати, а просто лежати í дивитись на хмари… (Посміхається.) Але за вікном сніг, í немає квітів – хіба тільки з крамниці…

Входять Марія Миколаївна í Антоніна Прокопівна.

МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. (Продовжуючи розмову.) Я завше вважала, що викладати літературу – це не означає переказувати «Анну Карєніну», а вчити хлопців мислити, відчувати… Í скажу вам прямо – працювати зараз дуже важко. Я розповідаю учням – а очі у них порожні. Відповіді завчені, правильні, але такі байдужі…

АЛЛА. Доброго дня.

Жінки вітаються. Алла таємниче відкликає Надю в сторону.

НАДЯ. (Насторожено.) У чому справа?

АЛЛА. Я не сказала головного. Тебе чекають. Тут. Внизу.

НАДЯ. (Після паузи.) Хто?

АЛЛА. Сама знаєш.

НАДЯ. Що йому потрібно?

АЛЛА. Просить спуститися. Хоче поговорити.

НАДЯ. Тільки цього не вистачало. Нехай йде додому.

АЛЛА. Ти б на нього глянула – на людині лиця немає. Скажи йому хоч слово.

НАДЯ. Що я можу сказати?

Алла, знизуючи плечима, уходить.

АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. (Марії Миколаївні.) Я згодна, література – це потрібно. Я багато чого пам'ятаю, хоч í давно вчила. Раніше писали про добро í правду, потім все більше про боротьбу та будівництво… А зараз – все секс, секс, секс…

Алла повертається.

НАДЯ. (Аллі, тихо.) Пішов?

АЛЛА. Ні. Благає вийти хоча б на одну хвилину. Невже тобі його не шкода?

НАДЯ. Це нічого не змінить.

АЛЛА. Мене б такий чоловік покликав – не на хвилину, на все б життя пішла. Ти шанувальниками розпещена – вже не знаю чому, але вони завжди до тебе липнули, – але такий, як Валентин, раз на сто років трапляється. А батьки в нього які! Í собак любить.

НАДЯ. (Усміхнувшись.) Отже, í мене любити буде?

АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. У мене донька – школярка. Думаєте, легко?

МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. Коли ціле покоління не так росте, тут вже ані родина, ні школа не допоможуть.

НАДЯ. Скажи краще, як у тебе справи з тим… брюнетом… Не пам'ятаю, як його звуть.

АЛЛА. (З нехіттю) Я теж вже не пам'ятаю. Ми тепер не зустрічаємося.

НАДЯ. Вже?

АЛЛА. (Сухо.) Ми з тобою домовлялися цю тему не зачіпати.

НАДЯ. А також багато інших. Може, краще нам як-небудь зустрітися í все з'ясувати?

АЛЛА. Свого часу вже з'ясували, вистачить.

НАДЯ. (Обійнявши Аллу за плечі.) Ну, Алла, посміхнися, ти ж на весілля прийшла.

АЛЛА. (Усміхнувшись.) Все в порядку.

Входить ЗІНАЇДА ЗІНОВІЇВНА., що змінила парадну форму на діловий костюм.

ЗІНАЇДА ЗІНОВІЇВНА… Корнілова, швидко паспорти. Скоро ваша черга. Підете за Мурашкіною.

НАДЯ. Будь ласка. Ось мій, ось Гришин.

ЗІНАЇДА ЗІНОВІЇВНА… Наречений на місці?

НАДЯ. Зараз буде. Можна поки оформляти.

ЗІНАЇДА ЗІНОВІЇВНА… Ні, без нього не можна. Не положено.

Незручна пауза.

АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. Мабуть зателефоную, дізнаюся. Певно, їх бабуля затримала. Вічно вона копається. (Дістає мобільний телефон í виходить.)

ЗІНАЇДА ЗІНОВІЇВНА… (Наді.) Кого ви вибираєте у свідки?

НАДЯ. Алла, йди сюди.

АЛЛА. (Повагаючись) Ні, тільки не мене.

НАДЯ. Ну-ну, не кокетуй.

АЛЛА. (Серйозно.) Правда, не треба.

ЗІНАЇДА ЗІНОВІЇВНА… Будь ласка, не відмовляйтеся. Красиві свідкині прикрашають весілля. (Пов'язує Аллі через плече широку пурпурну стрічку.)

АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. (Повертаючись.) Все в порядку. Хвилин через десять будуть.

ЗІНАЇДА ЗІНОВІЇВНА… (Наді) Тоді зайдіть з паспортами до мене. (Виходить.)

Віра повертається з вазою í ставить туди квіти. Входить Лариса – молода, не дуже красива í нескладна жінка.

ЛАРИСА. (Наді.) Можна вас на хвилинку?

НАДЯ. (В подиві.) Будь ласка.

ЛАРИСА.Мене зовуть Лариса Анатоліївна. Можна просто ЛАРИСА. Я соціолог з університету í проводжу на базі Палацу одружень наукові дослідження. Ви не погодитесь мені допомогти?

Надя Я?

ЛАРИСА.Не лякайтеся, це дуже просто. Я дам вам невелику анкету, а ви відповісте на її запитання. Тільки í всього. (Вручає анкету.)

Присутні зацікавлено стежать за розмовою. Тим часом в кімнату нерішуче входять дві жінки, одягнені в недорогі, але надто яскраві вбрання. У кожної в руках по букету. Тримаються жінки досить скуто, явно відчуваючи себе не в гуморі. Ми будемо називати їх Першою та Другою Гостями. Потоптавшись біля дверей, вони обережно підходять до Алли – у тій стрічка через плече – í про щось шепочуться з нею. Та ствердно киває. Жінки сідають поряд, але віддалік від інших гостей.

АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. (Наді.) А ну, що тут написано?

НАДЯ. «Хто з подружжя, на вашу думку, повинен вести домашнє господарство? Хто повинен бути головою сім'ї? Хто повинен розпоряджатися грошима?» (Опускаючи листок.) Í ще декілька питань.

АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. Ну її до біса, цю анкету. Ще щось не те напишеш, потім пояснювати доведеться. Та й як можна, не знаючи заміжжя, відповідати на такі питання?

ВІРА. Дійсно. (Простягає руку.) Дайте краще мені. Уже я напишу…

ЛАРИСА.Ні, тільки нареченій.

ВІРА. Дайте хоч подивитися.

Анкета йде по руках.

Перша гостя. (Трохи освоївшись, Другій гості.) А наречена – нічого, правда.

ДРУГА ГОСТЯ.Наречені завжди красиві.

Перша гостя.Í сукня цікава.

ДРУГА ГОСТЯ.А я люблю весільні щоб з бриликом. Знаєш, плоскі такі.

Перша гостя.Нінку пам'ятаєш – на штукатурці працювала? Симпатична була, але невдачлива. Кожен раз, як їй робили шлюбне запрошення, вона замовляла весільну сукню, а потім з нареченим сварилася. Чотири сукні в комісіонку знесла.

АНТОНІНА ПРОКОПІВНА. (Ларисі.) З яких це пір анкети стали наукою називатися? Завжди вони проходили по іншому відомству. Навіщо все це?

ЛАРИСА.Ну, припустимо, Надя вважає, що господарство треба вести разом з чоловіком, дозвілля проводити в театрах, витратами розпоряджатися дружині. А її наречений вважає, що господарством повинна займатися тільки дружина, вільний час треба віддавати футболу í телевізору, а гроші має контролювати чоловік. При такій розбіжності поглядів на спільне життя ми робимо висновок про нестійкість укладеного шлюбу. Í навпаки.