Валентин Красногоров - Пьесы на украинском языке. Собрание пьес в 18 книгах. Кн. 18

ВІРА. Справа не в сварі. Я все частіше запитую себе – навіщо взагалі мені цей постоялець? Користі від нього ніякої. Дочка все одно зростає без нього, гроші я сама заробляю. Раніше чоловіків тримали хоча б для пристойності, так тепер í це не потрібно. Вони перестали бути предметом першої необхідності. Хоч знову розлучайся. Ну от скажи – що робити?

НАДЯ. (Серйозно.) Три рази глибоко вдихни í видихни. Починаємо – вдих…

ВІРА. (Сміючись.) Та ну тебе! Так де ж все-таки гості?

НАДЯ. Зараз будуть. Рано ще.

ВІРА. Тим краще. Ну, що тобі, наречена, порадити? По-перше, будь готова до всього. Зараз твій Гришенька, можливо, надивитися на тебе не може, а прийде час – почне шустати… ну… сама розумієш… Так ти йому це прощай, не те щоб прощай, а як би не помічай. Нема їх, суперниць, í все. Ти – єдина! Так достойніше. Згодна?

НАДЯ. Добре. Із завтрашнього дня я осліпну.

ВІРА. Слухай далі. Головне – відразу себе постав. Гроші тримай в своїх руках. Їздити на собі не дозволяй, пити не давай…

НАДЯ. …У разі порушення режиму відкривай вогонь без попередження.

ВІРА. Не смійся. Чоловік, навіть улюблений – про нелюбимих я вже й не кажу – завжди трошки ворог, а часом í головний у житті противник. Í в цій боротьбі треба вміти перемагати.

НАДЯ. А може, навпаки, треба вміти поступатися?

ВІРА. Ти вважаєш, що я в цих справах нічого не розумію?

НАДЯ. (З ледь помітною іронією.) Ну, що ти, Вірочка. Вже хто-хто, а ти так вмієш бути у шлюбі щасливою.

ВІРА. (Посміхнувшись.) Ой ти, морока! Ну гаразд, якщо по-чесному, то всі мої поради, звичайно, повна дурниця. Спочатку треба вирішити головне – чи виходити тобі взагалі заміж за Гришу, чи ні. Хлопець він хоч í привабливий, але без клею в голові і слабохарактерний. Іншим, правда, такий супутник життя в самий раз: можна мотузки з нього вити, але по мені краще, коли чоловік – господар í голова сім'ї, а не бегемот на канапі.

НАДЯ. А якщо я його кохаю?

ВІРА. Кохай на здоров'я, хіба я проти? Але заміж-бо навіщо виходити? Кохання? Чудово! Зустрічайся, поки не пройде.

НАДЯ. А раптом не пройде?

ВІРА. (Продовжуючи ігнорувати співрозмовницю.) Загалом, я так гадаю, нічого страшного не трапиться, якщо ти сходиш заміж на рік-другий. Ну, спробуєш, ну не сподобається, ну повернешся. Гаразд, виходь.

НАДЯ. (Роблячи реверанс.) Дякую.

ВІРА. Але, думаю я далі, тобі двадцять два. Ніби й небагато. Проте двадцяті роки у жінки найвідповідальніші. Позіхати не можна, треба í професію придбати, í заміж вийти, í дітей народити í долю влаштувати. Чоловікам простіше – п'ятьма роками раніше, п'ятьма роками пізніше – ніякої різниці. А у нас все інакше: трохи забарилися – í життя пробігло повз, не наздоженеш. Так що не можна тобі, Надійко, ризикувати, не можна втрачати роки. Обійми-бо свого Гришу по-жаркіше, поцілуй його міцніше – на прощання – í йди відразу заміж за того, за кого треба.

НАДЯ. Ти що, серйозно?

ВІРА. Ще й як. (Í дійсно, вона стає дуже серйозною.) Надя, мила, біжи звідси. Хочеш, я таксі викличу? Або краще сама заберу í так сховаю, що жодна жива душа не знайде. Хочеш, я тебе на літак посаджу í за тисячу кілометрів відправлю?

НАДЯ. Перестань, Віра. Через двадцять хвилин реєстрація.

ВІРА. Не буде реєстрації. Я не допущу. Собі я життя зламала, але я іншого й не заслужила. Раз обпеклася, два, але нічому не навчилася. Але ти – така розумна, спокійна, витримана, – ти мої помилки не повторюй. Чуєш, Надя, потім пізно буде. Я тебе дуже прошу – хочеш, на коліна стану?

НАДЯ. Вірочка, заспокойся…

ВІРА. (Не слухаючи.) Загалом, годі базікати, час втрачати. Геть звідси… (Хапає Надю за руку í веде до виходу.) Ходімо! Швидше!

Входить Марія Миколаївна.

МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. (Здивовано.) Куди ти її тягнеш?

ВІРА. (Відпускаючи Надю.) Здрастуй. Я í не знала, що ти вже тут.

НАДЯ. Мама прийшла зі мною раніше, щоб пояснити, якою має бути ідеальна дружина.

ВІРА. Уявляю. Образ жінки у російській літературі. Наташа Ростова. Тетяна Ларіна.

МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. Прекрасні зразки для наслідування.

ВІРА. Тільки злегка полинялі. Наскільки я пам'ятаю «Татьяны милый идеал», на роботу вона не ходила, обіди не готувала, чоловіка не обстірувала, дітей не няньчила. В її обов'язки входило всього-навсього не дуже швидко насточортіти чоловікові-генералові. У нас завдання складніше.

МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. Зізнаюся, Віра, я повинна була виховати тебе краще.

ВІРА. Тобто так, щоб вийшла друга ти. А ми вийшли інші. Але це, повір, не гірше.

МАРІЯ МИКОЛАЇВНА. (Наді, ображеним тоном.) Де мій гаманець?

Надя простягає їй сумку.

Антоніна Прокопівна чекає мене в буфеті. Ми вип'ємо кави. (Виходить.)

НАДЯ. Будь з мамою м'якше. Я ж багато разів просила.

ВІРА. Думаєш, я сама не розумію? Але ти ж знаєш, як вона вміє тиснути í вчити. Ось í доводиться чинити опір. Так що ти мені скажеш?

НАДЯ. Про що?

ВІРА. Про все. Я говорила цілу годину, а ти питаєш «про що»!

НАДЯ. Казала ти довго, це вірно. Тільки…

ВІРА. Що?

НАДЯ. Як би тобі пояснити? Всі твої поради націлені на те, щоб мене в житті краще влаштувати… Розумієш? Не до моєї душі звертаєшся ти, а до чогось зовнішнього. Того, що в мене всередині, ти не розумієш, та тебе це í не дуже цікавить.

ВІРА. (Відчужено.) Ось як.

НАДЯ. Якщо на те пішло, я теж можу дати тобі пораду…

ВІРА. Ого! Надя вчить жити! Це щось нове! Ну?

Пауза.

Що ж ти мовчиш? Говори!

НАДЯ. Чи є сенс? Ти ж звикла чинити опір…

ВІРА. Облиш, ризикни.

НАДЯ. Ну… Особові справи у тебе не дуже склалися, í ти все чогось шукаєш… Десь. А ти спробуй спочатку знайти себе. Розумієш?

ВІРА. (Сухо.) Не дуже.

НАДЯ. Розлад у тебе всередині, а ти намагаєшся поправити справу тим, що міняєш сукні та чоловіків.

Пауза.

Тільки не ображайся, гаразд?

ВІРА. Нічого. Коли курча пищить, курка мовчить í слухає.

Входить Алла.

АЛЛА. Привіт. (Обіймає Надю í вручає їй квіти.) Це тобі. Або ні, постривай. (Забирає квіти.) Віддам після реєстрації, як належить.

НАДЯ. Вір, знайди якусь вазу.

Віра виходить. Надя кидається до подруги í обіймає її.

Аленушка, як я рада, що ти прийшла! Хоч ти мене вчити не будеш.

АЛЛА. Покажи плаття-бо.

Надя повертається на підборах.

Щаслива ти – заміж виходиш. Вступали разом до школи, медучилище в один день закінчили, а тут ти мене обскакала.

НАДЯ. Ну, я думаю, не набагато.

АЛЛА. Як знати… Мені чомусь здавалося, що ти передумаєш. Їхала, була майже впевнена – прийду í нікого не застану. Весілля скасували, відмінили.

НАДЯ. (З легкою тривогою.) А чому я повинна була передумати?

АЛЛА. Ну, хіба мало що трапляється… Але ти мене не слухай, я балакаю просто так, нісенітницю всяку. Розкажи краще, як ти.