Ірина Солодченко - Перекручена реальність

– Там ніде було розвернутися з камерою, – закопилила губу репортажниця. – Такі вузькі коридори… То ж колишній дитячий садок, і взагалі для малечі призначений…

– А з вікна? Я чудово знаю той дитячий садок, жив колись у будинку навпроти. Там з вікна у парадному є чудова перспектива…І ще… В репортажах показуй того, з ким маєш інтерв’ю, а не себе, улюблену…

… У дверях розчервоніла Алла зіштовхнулася з Вадимом Крищенко, який чемно відскочив у сторону.

– Завдав греця? – спитав Крищенко головного.

– Та що з нею поробиш? Звикла з котами на канапі лежати. Її вже не переробиш…

– З собачатами, а не з котами.

– Один чорт…

І дійсно, зовсім нещодавно Алла Жинсовська вела суто рекламну передачу «Гламурні вершки» на іншому каналі, лежачи під софітами зі своїм кудлатим собачам.

– Серж, а може зовсім скасувати стендапи? – запропонував Крищенко. – Ти ж бачиш, наші журналістки – не найсексапільніші у світі. Мордотичуть в екрані без ніякої естетики… В нас жоден репортаж не йде без стендапу, а навіщо вони потрібні?… Та й за правилами стендап має тривати 10-20 секунд, а наша Проскурнячка хвилини з три тарабанить свій текст, начебто вона на радіо працює. А зовнішній вигляд? Платимо дівчаткам небагато. Взимку та сама Проскурнячка в такій вилисілій шубі ходить, що просто сором!

– Хіба я повинен їх вдягати?

– А хто ж?… Домовся з бутіком! Ми їм рекламу – а вони нам одяг для ведучих. Зараз всі так роблять. А то цей стендапний реалізм вже задер. То ведуча на верблюдові текст читає, то з дитячої гірки спускається. До чого це? І завше тягнуть ковдру на себе… Ти бачив інтерв’ю з оперною примадонною? Примадонна три секунди на екрані блимнула, а Алла… І що за манеру має – увесь час кивати?

– Та казав вже… Вадиме, то все дурниці у порівнянні з тим, що на нас чекає…Сідай та бери аркуш паперу. Шеф прагне подивитися передачу про його діяльність як благодійника… Він нам тут цифірки написав, скільки витрачає на благодійництво… Треба донести цю інфу до народу.

– А він не написав, скільки витрачає на нерухомість на Середземномор'ї?

– Ш-ш-ш-ш-ш…

І Петров показав на стіни. Крищенко притишився і втупився в папірець, який йому простягнув головний редактор.

– До речі, – запитав Петров колегу пошепки, – ти казав, що у тебе в Києві знайомий суддя. Можеш в нього запитати, що робити, коли тележурналістку видалили з залу суду та ще й за образу хочуть притягнути.

– Зараз спробуємо.

Після привітань і викладення суті справи Крищенко вмикнув на мобільному гучномовець і хрипливий чоловічий голос промовив.

– Я можу прокоментувати це в такий спосіб. Суддя, який видаляє журналістів із залу суду, грубо порушує присягу, Конституцію і закон. Є конституційний принцип гласності судового засідання, і якщо цей принцип порушується – суддя має нести за це відповідальність. Інша справа, коли планується фото- або телезйомка. У цьому випадку потрібен дозвіл судді на її проведення. Але я хочу підкреслити, що журналіст може використати диктофон або записувати весь судовий процес від руки. А от фотографувати суддю можна тільки з дозволу самого судді, а прокурора – з дозволу прокурора й суду. Підсудних можна фотографувати тільки з дозволу суду.

Крищенко подякував своєму знайомому за консультацію і вимкнувши телефона вигукнув:

– А це тобі казав не аби хто, а член Вищої кваліфікаційної комісії суддів України!

– Що ж… В нашому місті не всі знають думку члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, – відповів головний редактор 21 каналу…

9

… Коли Ольга Володимирівна побачила в коридорі суду директора цукеркової фабрики Каретникова, в очах у неї стемніло, а серце закалаталося…Що він тут робить із кінокамерами? Вони тут що, дійсно всі змовилися? Доручила секретарю довідатися, що там і до чого. Та невдовзі повернулася і повідала, що Каретников тут через рейдерський захват на цукеркову фабрику. Справу розглядає суддя Паламарчук, яка дозволила провадити зйомку в залі судових засідань.

…Цей Каретников завдав її татові багато прикростей. На початку приватизації він скупив у робітників їх пай за копійки й таким чином заволодів 90% акцій. Тато йому свої акції не продав, проте й дивідендів ніколи не отримував. А був таки не останньою людиною на фабриці… До того ж, тато був сумлінним та кваліфікованим працівником, і Каретников знав, що його заступник більше переймався своєю роботою, ніж збагаченням на “лівих” цукерках.

Раніш Каретников займав на цукерковій фабриці посаду головного інженера, а директором була доволі порядна людина з кумедним прізвищем Качка. Та на своє горе мав той Качка банальну слабкість – секретарку у ролі коханки. І от Качка замість того, щоб повести коханку на квартиру чи в готель – попхався до неї просто додому. Можливо, секретарка сама запросила Каретникова до себе через те, що їй набридло протирати столи своєю дупою. Хто вже те перевірить? Та Каретників це діло просік. І організував виїзне засідання парткому на квартирі у дамочки. І навіть не на квартирі, бо бідолашна жила у сімейному гуртожитку і своєю дупою напевно намагалася здобути собі щонайменше двокімнатне помешкання. І от директор цукеркової фабрики, солідна людина, суне зрання у сімейний гуртожиток. Прийшов, щойно розперезався, аж тут – стукіт у двері. Почувши голоси директор стрибнув без штанів з третього поверху, а там на нього вже чекали члени виїзного парткому. Скандал був страшенний… Качку з директорів поперли й вигадали для нього посаду помічника заступника директора з виробництва. Батько тоді не знав, що з ним робити… Зрозуміло, про справжнє виконання обов'язків не йшлося… Колишній директор Качка, наче сновида, сидів навпроти тата вдягнений у пальто та норкову шапчину і дивився на якусь крапку на підлозі.

Згодом Качку поклали до психіатричної клініки, а за місяць нещасний кинувся під електричку. А директором фабрики призначили головного інженера Каретникова.

Коли тато пішов на пенсію, директор про нього забув… Навіть на похорон не прийшов і допомоги ніякої не виділив. Слушно одреагував на це Катрусин чоловік: «Люди, які не в темі чи не в схемі забуваються швидко…».

Цей Каретников – страшний пристосованець. За радянських часів він був партійцем і писав якісь дурні книжки. Брехав у численних інтерв’ю, що встає о шостій ранку і пише як підірваний… А насправді за нього строчили місцеві письмаки, яких поселили на базу відпочинку і забезпечили триразовим харчуванням, коньяками та всілякими благами. Аби лише писали, що потрібно. На початку дев’яностих Каретников виступив з викриттям колишнього радянського ладу і випустив чергову книжечку, де в жінок найкращими іменами були Онисія та Агрипина, а чоловічими – Кузьма, Федот та Ярема. Цікаво, що мешкали ці Агрипини та Кузьми не на тайгових хуторах, а в українському мегаполісі. Потім Каретникова потягнуло на тварин і йому зліпили роман про вовків та ведмедів – якусь нісенітницю про те, як зграя вовків бігає степами України, а на цьому тлі розгортається кохання єгеря Макара до міської штучки Євлампії. Потім ще якісь безглуздя, де Іоанн Хреститель сперечається чи не з Троцьким… І от нова ідея: створення студії “Цукерка Продакшн” і екранізація творів члена Спілки письменників Каретникова. Ось куди пішли татові дивіденди! Каретников встигав бути депутатом Верховної ради, перебігав з партії до партії і купував собі нагороди на Ялтинському фестивалі. З приходом «помаранчевих» він знову в струмку з романом про Богдана Хмельницького…