Ірина Солодченко - Перекручена реальність

– Чи можна на вигляд визначити який набій – гумовий або з дробом?

– Візуально ні.

– Все, питань немає.

– Підсудний, маєте питання?

– Так, маю. Чи можна травмувати аби вбити людину гумовою кулею?

– Ви знаєте…. Можна втопитися навіть у ложці супу…Я знаю випадки, коли вбивали сліпим патроном. За гумову кулю таких випадків не знаю, бо вона – зупиняючої дії.

– Питань немає.

– Добре… Тобто нами встановлено, що підсудному Забарову видали пістолет, при реєстрації якого він був ознайомлений з порядком зберігання зброї. При перереєстрації зброї порушення конструкції не встановлено.

– Підсудний, ви згодні?

– Згодний.

– Свідок Банасевич, дякуємо. А суд переходить до допиту свідка Кулика. Ваше прізвище, ім'я по батькові.

– Кулик Анатолій Анатолійович.

– Коли ви народилися?

– 15 листопада 1972 року.

– Де працюєте?

– Охоронцем у торговельно-разважальному комплексі «Гуантанамеро».

– Де проживаєте?

– Вулиця Єсеніна, будинок 2.

– Суд вам роз'ясняє, що ви викликані в судове засідання для допиту як свідок по кримінальній справі за обвинуваченням Забарова Миколи Олександровича в навмисному вбивстві й незаконному носінні вогнепальної зброї. Суд вам роз'ясняє, що у відповідності з 63 Конституції України й ст. 69 прим Кримінально-процесуального Кодексу України ви маєте право давати показання рідною мовою, на тій мові, якому ви вільно володієте, користуватися послугами перекладача й заявляти відвід, знати по якій справі ви викликаєтеся й допитуєтеся, користуватися замітками, документами в тому випадку, якщо ваші показання стосуються яких-небудь розрахунків, які важко тримати в пам'яті. Ви можете відмовитися від дачі показань у відношенні себе, членів родини й близьких родичів, одержувати відшкодування коштів на ваш виклик у судове засідання й при наявності відповідних на те підстав ви має право на забезпечення заходів безпеки. Вам ваші права зрозумілі?

– Так.

– Суд вас попереджає про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань, за дачу свідомо неправдивих свідчень. Це зрозуміло?

– Зрозуміло. …

– Чи знайомий вам підсудний, якщо так, то з якого часу й у яких відносинах ви перебуваєте?

– Ми познайомилися три роки тому, коли я прийшов на роботу в експедиторську фірму, а Микола там працював менеджером.

– Чи є у вас підстави його обмовляти, говорити про нього неправду?

– Ні, ми завжди були в добрих стосунках.

– Чи знали ви потерпілого Прокопчика?

– Ні, не знав.

– Чи є у вас підстави його обмовляти, говорити про нього неправду?

– Немає.

– Чи знаєте свідка Кириченко?

– Ні.

– Чи є у вас підстави її обмовляти, говорити про неї неправду?

– Немає.

– Ще одним свідком був чоловік, який був присутнім на початку й наприкінці події… Ви знаєте, хто це був?

– Ні.

– У яких відносинах ви перебуваєте з вітчимом підсудного Лисенко? Чи були ви з ним знайомі?

– Так, знайомий, ми з Миколою приятелювали, і коли його мати виходила заміж, я допомагав організовувати… Ну не весілля, а невелике сімейне свято. Ми були з Лисенком в добрих стосунках.

– Розповідайте, як і чому ви опинилися на автостоянці того дня , і що ви там бачили?

– Того вечора ми сиділи з Миколою у мене вдома. Він був останнім часом безробітний, і через те знаходився у пригніченому стані. Ми сиділи, розмовляли. Аж тут йому зателефонували… Микола поговорив по телефону і сказав, що треба під'їхати в одне місце. Запропонував мені поїхати з ним. Я погодився.

– Як поводився Забаров дорогою?

– Він не виявляв жодних ознак занепокоєння. Біля восьмої вечора ми приїхали на стоянку. Там ми побачили його вітчима Лисенка, який стояв біля своєї машини. Ми зупинилися за воротами. Я залишився в автомобілі, а Забаров підійшов до вітчима й вони про щось поговорили. У цей час Прокопчик з дівчиною стояли біля сторожки й розмовляли.

– У якому стані був підсудний після розмови з Лисенком?

– Спокійний.

– А вітчим?

– Схвильований…

– Що робила у цей час Кириченко?

– Нічого, вона майже увесь час розмовляла по телефону. Потім Забаров запропонував Прокопчику відійти, і вони пішли за паркан. Я вийшов з машини і бачив як вони зайшли за паркан, і потерпілий там одразу накинувся на Забарова.

– Як накинувся?

– З кулаками… Я не знаю як сказати точніше… Тоді Забаров витягнув пістолета…

– Звідки витягнув?

– З штанів… І вистрілив у повітря.

– Хто, крім вас, це бачив?

– Ніхто…

– Яка була видимість?

– Сутінки…

– Що робив Лисенко у цей час?

– Він повернувся до свого автомобіля й здається, рився в багажнику.

– Чи знаєте ви, що змусило Забарова зробити постріл? Адвокат Куренок, не підказуйте…

– Я не підказую…

– Не знаю…

– Потерпілий або його товариші являли загрозу життю Забарова або його здоров'ю в момент пострілу?

– Так… У Прокопчика в руках був уламок скла від банки…

– Якої ще банки?

– Я бачив, що він щось ніс з лівої сторони, коли вони йшли за паркан… Потім виявилося, що це розбита банка з гострими краями.

– Що він бреше, яка банка?

– Потерпіла, попрошу вас заспокоїтися.

– Добре.

– Прокопчик щось говорив?

– Щось на кшталт «Тобі не жити»…

– Після першого пострілу?

– Так…

– Це була реальна погроза або так.. аби пристрахати?

– Не знаю, може, й аби пристрахати…

– Далі…

– Потерпілий замахнувся уламком скла на Забарова, але тому вдалося ухилитися.

– Коли потерпілий встиг розбити банку? Ви чули дзенькіт розбитого скла?

– Не можу сказати… Здається вже за парканом я чув дзенькіт скла…І тоді Забаров вистрілив вдруге.

– За парканом?

– Так, за парканом…

– Другий постріл був прицільним або випадковим?

– Думаю, випадковим.

– Хто, крім вас, бачив другий постріл?

– Ніхто.

– Ви впевнені в наявності уламка скла в руках потерпілого?

– Так… Після цього потерпілий кинувся до себе в сторожку.

– А банку куди дів?

– Я її більше не бачив.

– У якому вигляді біг потерпілий?

– У нормальному.

– Як він міг бігти в нормальному вигляді, якщо в нього вистрілили? Чи була на ньому кров, чи він щось кричав?

– Ні…Потім я по мобільнику викликав швидку і відніс знепритомнілу Кириченко до сторожки… І ми поїхали.

– Хто ми?

– Ми з Забаровим. А Лисенко залишився з потерпілим чекати швидку.

– У прокурора є питання?

– Так. У попередніх показаннях слідчому ви говорили, що разом підійшли до Лисенка й що той вам розповів, що його нізащо побив цей охоронець за те, що він хотів відремонтувати на стоянці свій автомобіль. Як ви це поясните?

– Я був схвильований і міг тоді наплутати…

– А зараз?

– Отямився й згадав.