Антон Гайдук - Конотоп над Єзучем

Попереду з темноти з’явилась постать на коні. Це був посильний із постійного дозору в урочищі. Він доповів воєводі про появу степовиків. Це був чималий загін хазар. Вони зупинились біля невеликого струмка, розклали багаття, на триногах повісили казани, варили м’ясо. Коней було більше, ніж воїнів-хазар. Степовики брали із собою у дорогу підмінних коней і гнали молодняк для м’яса. Людей приблизно нарахували до ста чоловік. Коні із пастухами були на нічному випасі, а хазари спали, вмостившись біля декількох згарищ.

Зграя вовків від самого Дніпра ішла по слідах хазарського загону. Кожний степовик брав у дорогу трьох коней, на яких їхав по-перемінно. Невеликий гурт молодняка гнали пастухи позаду. На нічних зупинках забивали на м’ясо молодих телят.

Зграю вела стара вовчиця, яку ще малим цуценям підібрали люди і вона виросла у теплому хліві разом віз скотиною. Молочний аромат телят розпалював її голод. Уже декілька ночей зграя живилась лише залишками після ночлігу хазарів. Цю ніч вони обступили коней із усіх боків. Коні скупчувались, утворювали коло, посередині був молодняк. Задніми ногами кінь бив не озираючись, відчуваючи нападника шкірою, також міг нанести смертельний удар переднім копитом. Гарцюючи, гурт коней відступав униз по вибалку. Хазарські пастухи, сидячи на конях, спали, під ними коні рухались самі за гуртом. Стара вовчиця перша завила, задравши морду уверх, за нею вся зграя повторила. Потім вона накинулась на відстаючого коня, за нею знахабніли самці.

Воєвода Всеслав підняв руку з нагаєм, загін зупинився. Десь збоку, у напрямку вибалка і струмка, чулось виття. Там були коні. Всеслав вказав держаком в тому напрямку. Тихо відділилось від гурту п’ятеро, стримуючи коней, рухались на високі звуки виття. Та ось один із них завив по-вовчому, інші повторили. Звук не відрізнявся від звіра, вухо людини не чуло різниці. Але вовки та коні відчувають відразу, що то голос людини. Хазарські коні захропли, вожак вирвався із кола і помчав. Великий гурт коней побіг у глибокий вибалок. Зграя вовків кинулася за молодняком, вони відбили молодого жеребчика. Коли він упав на пердні ноги, зголодніли вовки гуртом насіли на свою жертву. П’ятеро россичів доганяли свій загін. Справу зроблено, коней відігнали, хазари залишились без коней, основних помічників.

Загін россичів перебив сплячих хазар. Почало світати, россичі збирали зброю та одяг чужих, незнаних людей: невеликі на зріст, темнолиці, на голові чорне пряме волосся, на голих тілах проста одежа із козячих чи овечих шкір, а в казанах – конина. Кочові племена, що так нещадно винищували слов’янські народи, були набагато відсталими від них майже в усьому.

ІІІ

БИТВА БІЛЯ РІЧКИ РОСЬ

Охоронний загін россичів зненацька напав на хазар і перебив їх, а коней пригнали у слободу. Невеликі загони степовиків часто з’являлись біля Рось-ріки. Слобода відгонить їх своїми невеликими силами. Якщо з’явиться ціле військо кочівників, то треба мати для битви теж більше воїнів. Воєвода Всеслав поїхав у «городи» до князів-старшин просити чоловіків на виучку у слободу. Далекі поселення відмовлялись давати молодь, виправдовуючись оранкою землі, полюванням на звіра. Із семи городів людей прислали п’ять, а із двох – зовсім відмовились.

А князь-старшина Павич з’явився у слободі та й забрав чоловіків назад для пахоти. Всеслав зустрівся із старим «відуном» Колотом, який робив заговори та умів побачити будущину. Він бачив скорий напад із степу. У слободі чоловіки займались військовою виучкою, навчались управляти конем ногами, стріляти із лука, стоячи в сідлі; або бути дворуким – в одній руці меч, в іншій спис.

Слобожани самі заготовляли їжу: м’ясо, рибу, сири, хліб. Тут були майстри по пошиву одягу із шкіри, шили постоли-калиги з довгим ремінням, ковпаки-шапки з плоским верхом під шоломи, безрукавки із козячих шкір шерстю уверх.

Була середина літа. Воєвода Всеслав висилає у степи до високої могили невеликий загін на вивідини. Їхали, не кваплячись, минули Турове урочище і далекий дозор на в’язі. Через три дні були біля степових ідолів, висічених із сірого каменю. Склавши худі довгополі руки на животі, ідол тупо дивиться у степ. Його ноги вросли у землю по коліна. Він тут стоїть тисячу років. Ще через тисячу він угрузне по саму голову.

Загін заглиблювався у степи, дійшли до річки Інгульця, де стояла висока могила, на ній орел змостив гніздо. Розмістились під високим спуском, старший із двома слобожанами піднялись на вершину могили, вели огляд далеко у степ, чатували і в день, і в ночі. Пройшло майже два тижні, та одного дня зверху помітили неясні рухи у степу, де небо зійшлось із землею. Неясні сірі хмари рухались, згодом виступили обриси довгої низки вершників. Це були хазари. Дозор послав першого вістового сказати: «ідуть хазари».

На могилі продовжували спостереження, потім послали другого вістового зі словами: «іде військо до двох тисяч воїнів і обози». Вістовий мчав без відпочинку. Коней міняв, бо взяв трьох. Від могили до слободи дістався за три дні, всіх коней «загнав». Через день примчав другий вістовий. Звістка про хазар у «городи» передавалась через «чорні дими». Запалили на високій вежі багаття, кидали мокре гілля, кожі, трухляве дерево. Дим підіймався чорними клубами.

Потім запалили у себе вогонь каничі, ілвечі, ростовичі, бердичі, житичі. Слобожани зі списами, на яких висіли віхті чорної шерсті коней, поїхали у «городи». Слов’янські племена точили мечі, списи, саблі, секири, ножі. Військо россичів стояло за рікою, за бродом.

Із десяти родів, лише вісім прислали людей. Хазарська орда стала великим станом у Туровому урочищі. Загін вивідників доповів воєводі про справжній стан хазарського війська. Прибуло до трьох тисяч воїнів-вершників, до п’яти тисяч коней, великий обоз. Гарби накриті войлоком, колеса у зріст людини. Вози поставили стіною круг стану. Коней пустили на пашу, табунщиків-хазар нарахували триста чоловіків. У стані господарювали жінки і раби.

Слобожани за ніч на полі битви набили гострі палі, низькі до половини стегна; їх закривала висока трава. На ранок піші воїни стояли рядами позаду кілля. На окраїні лісу вершники-россичі стримували коней. На них насувалось хмарою хазарське військо. Воно рухалось широким тугим вигином. Слов’яни приготували луки і стріли, довгі списи; чекали зближення.

Хазари зупинились, на поле битви виїхав вершник у чорному залізному панцері. Він підняв коня на задні ноги, примусив його пройти до сотні кроків і підняв списа, вимагаючи єдиноборства. Від россичів виїхав воїн у кожаних доспіхах і у шоломі із черепа тура. Два воїни зійшлися на списах. Спис россича ударив у груди хазарського коня.