Антон Гайдук - Конотоп над Єзучем

Росичі збивали з рабів кайдани, шукали по інших підвалах замурдованих людей. Вони врятували п’ять тисяч рабів і забрали із собою, але залишилось більше. Работорговці кинулись закривати ворота на запори, не відпускали своїх рабів.

Слов’яни набрали полон, тут були германці, готи, армяни, маври, перси. Росичі взяти тільки те, чого бракувало у них на Росі. Вони залишили Топер. Він стояв не зруйнований. Звільнені раби, вибравши собі ватажків, згуртувались і кинулись бити наглядачів та господарів. Вони тікали у ліси і там гинули; їх доганяли військові загони і убивали.

Валка навантажених підвід, переправившись через Дунай, взяла напрямок на Схід до Дністра. Звільнені раби без примусу супроводжували багату здобич россичів і їхали на нове поселення у дикі краї «скіфів».

Цей похід слов’ян на Візантію описали ромейські літописці, де зазначили, що вони набрали тисячі полонених. Усіх завойовників, що приходили зі Сходу із причорноморських степів, ромеї називали «варварами». На Візантійських землях осіли: лангобарди, герули, гунни, готи, бесси, сарацини, перси і інші.

У 410 році нашої ери Вічний Рим підкорили готи. Готський ватажок, рекс Аларік, зайняв Рим і розграбив його. Готи розселились по Італії. Базилевс Юстініан, імператор візантійський, вирішив звільнити Рим від «варварів».

Було зібране військо із піших воїнів – легіонів і воїнів на конях – манікулів. Ромеї рушили берегом, зайняли Ніаполь і Капую. Але Італія зібрала морський флот і стала проти Еллади. Візантія розпочала набирати додаткове військо. Із усієї імперії зібрали «варварів», що осіли на візантійських землях. Нове військо «варварів» рушило на Рим. Ромеї зруйнували шістнадцять городів. Довголітня війна тяглася вісімнадцять років. Візантія завоювала Рим.

І. Шляхи по льодах. – ІІ. Весняний торг на Дніпрі. —

ІІІ. У верхів’ях Сули. -ІV. Осінній торг на Хортиці.

Дніпро тече з півночі на південь. Він бере початок в Оковських лісах. Чисельні великі та малі притоки вливають свої води у широке та глибоке русло могутньої ріки. Давня назва Дніпра – «Борисфен». Ця назва зутрічається у грецьких стародавніх записах. З давніх давен по Дніпру проходив торговий шлях, що звався «із варягів у греки».

На початку «нової ери» посунули слов’янські племена із Європи через Дунай, посіли по Дніпру і назвались різними іменами. На дніпровських притоках, Десни та Єзуча, жили сиверяни або севруки. Це був край диких вікових лісів, боліт та озер. Чим ближче на південь, тим більше ліси відступають, розпочинається смуга лісо-степів, яка переходить у степи.

Деснянські землі називались Сиверські, старослов’янське слово «сивера» означає «холод».

Холодні зими цього краю спонукали слов’янські племена спуститись по Дніпру на південь до моря. Згідно із археологічними розкопками відомо, що на берегах Чорного моря у степах кочували племена «скіфів», а греки називали всі народи, що жили по Дніпру «Скифь Великая». Слов’янські племена, що посіли по Сейму, назвались «севруками». Вони зазнавали нападів та розорення кочових тюрських племен. Слов’яни утворювали загони воїнів та чинили опір. Очевидно, що слово «севрук» означає «ваоїн».

Ріка Сейм має велику протяжність. Вона бере початок на плоскогір’ї «Донецький кряж» та відділяє Сиверську землю від степів. Зима тут лягає рано та надовго. Морози лютують з вітрами та хурделицями.

Ріки та озера промерзають, аж до самого дна. Сніги спресовані вітрами, утворюють твердий настил. Це дає змогу їздилти без доріг. Племена жили громадами, займались мисливством та рибалкою.

На місцях мисливських стійбищ виникли поселення. Люди згодом від землянок перейшли до помешкань із дерева. Навчились ставити печі з димарями на покрівлі.

Поступово людина підіймалась на вищий ступань розвитку, прилучалась до культури; змінювався добробут та розширювався кругозір. Утворювались хутори, слобідки, села. Таким значущим змінам допомагала торгівля. Завдяки торгівлі людство досягло великих здобутків у різних сферах життя. У ІХ-Х століттях з півночі по Дніпру прибули завойовники-варяги із Новгородської землі, що біля озера Ільмень. Вони підкорили на своєму шляху городи: Смоленськ, Любеч, Чернігів, Київ.

Утворилась держава «Київська Русь». Князі-варяги вели війни з кочовими народами, які грабили їх землі, а також ходили у військові походи і підкоряли далекі землі. Вони ходили війною на грецький город Царгород. Князі укладали перемир’я, вимагаючи великих привелеїв для руських купців. Торгівля з іншими державами підносила «Київську Русь» до рівня високорозвинутої держави. Київ став багатим торговим і культурним центром колишньої Скіфії. Уже в Х-ХІІ століттях княжа доба досягла «квітучої пори». Від греків Русь прийняла православну віру. Чужоземні майстри побудували у Києві церкви і монастирі.

Стародавній Чернігів, що стоїть на Десні, підлягав київським князям. З півночі, з далеких земель, їхали купці на великих ладьях з дорогоцінними товарами та з охороною із варягів. Біля Чернігова зупинялись для ведення торгу. На березі під стінами міста утворювались торгові ряди. Із Сиверської землі із мисливських стійбищ, які були розкидані по чисельних притоках річки Десни, прибували сиверяни із своїм різноманітним товаром. Це були кожі великих диких тварин: лосів, буйволів, турів, зубрів, оленів і вепрів.

Мисливці із далеких глухих лісів везли шкіри диких звірів: ведмедів, вовків, росомах, бобрів, лисиць, куниць, зайців, білок. У поселеннях біля річок на продаж заготовляли рибу. У природних водоймищах сила-силенна риби різних видів стояла темною хмарою під водою. Із лози наші пращури в’язали кошулі, стара назва «в’язучі», ставили по-під берегами. Риба сама набивалась до «в’язучів». Рибу сушили на гілках дерев, суху везли на Чернігівське торжище. Одна і з приток Сейму отримала назву «Язучая», а згодом поляки назвали «Єзуч».

З далеких часів люди призвичаїлись збирати дикий мед. На Сіверщині липові угіддя зустрічались найчастіше. Мед і віск були цінним товаром при обміні товарами на торжищах.

Зимою, коли річки замерзали, а льоди «входили в силу», сиверяни збирались в дорогу, щоб їхали до Чернігова і міняти товар на товар. Дороги проходили по льодах річок. Сиверяни-мисливці використовували для переїздів собачі упряжки. Собак заводили особливих порід. Це були сірі «вовкодави», або білі собаки-лайки. Сани робили із довгих сухих жердин. Поклажу в’язали відповідно до виду шкір. Погоничі собак мали одяг із хутра, а взуття виготовляли із шкір ведмедів або буйволів.

Поселення Глухів виникло із мисливських стійбищ у глухих лісах на берегах річки Єсмані, притоки Клевеня. По водах Клевеня люди добирались до городища Путивль, що з ІХ століття уже стояло на високому березі Сейму. Цей зв’язок приводив до обміну товарами між людьми. Путивльські купці їздили на торжки у Чернігів і на річку Торговицю. Глухівські мисливці теж займались торгівлею.