Антон Гайдук - Конотоп над Єзучем

Пушнину поміняли на сіль. Залишились сани із шкірами великих звірів та домашніх тварин. На перших санях, у трьох плетених кошулях, на самому дні розвальнів був мед у сотах і віск кусковий.

Серед ночі прибули купці із південних земель, що знаходились по берегах річок: Стугни, Трубіжа, Россі, Ірпеня, Сули. На цих землях сіяли хліб: жито, просо, ячмінь, овес, чумизу, чечевицю. Біля них скупчились сиверські купці та варяги з «товмачами». Та купці з «хлібом» називали високі ціни. Спершу вони закупляли кожі великих тварин, які підуть на одяг та взуття. Харитон встиг провести обмін серед перших. Декілька оклунків із зерном завантажили на глухівські сани. Староста взяв свого побратима Мину і рушили на пошуки зброї та металевих речей. Весь мед і віск обміняли на сокири та на великі мисливські ножі. Такий товар привозили варяги.

Поступово купці залишали великий торг під Черніговом. Першими рушили у дорогу путивльські купці, за ними – липовецькі. Коні мчали по льодах Десни, завертали на ріку Сейм. Липовецькі купці добирались до своїх осель за один день. А Путивльська валка була у дорозі день і ніч.

Собачі упряжки глухівських купців держались дороги по льодах, яку пробили коні попередніх валок. Собаки потягнуть і по сліду, і по бездоріжжю.

Харитон зупинив валку саней. Собак годували на день п’ять або шість разів. Для зупинки на нічліг вибрали кручу з великою печерою. Неподалік ріс молодий сосновий ліс. Севруки рубали дерева під корінь і зложили перед печерою високе багаття.

Собаки лежали у печері, багаття горіло цілу ніч, сани закривали вхід, спали по-черзі. Під ранок з’явились вовки і оточили подорожніх. Собаки боялись вовків, не давались до рук. Лише вовкодави-вожаки дали себе впрягти у сани, а решту собак помістили зверху на сани і накрили потертими лантухами із шкір. Сани зв’язали між собою. У перші сани разом із вовкодавами упряглися Бурляй і Мина, по боках стали Малк і Сороок з рогатинами. Харитон сидів у задку на задніх санях і тримав смолоскип, що димів.

Валка рушила, вовки не відставали. Харитон дістав із лантуха одну лайку, оглушив її смолоскипом і жбурнув у зграю. Вмить жертву розтерзали. Так глухівська валка дісталась до Мутинських лісів. Раптом з одного берега почувся тривожний рев оленя, але самого звіра не було видно. Зграя вовків помчала у напрямку звуків. Сиверяни впрягали собак у сани, валка мчала до Путивля. Бурляй перший оговтався і гукнув Харитону:

– Для поїздок у Чернігів треба закупити коней. Соберем у Глухові народне «віче», нехай громада вирішить цю важливу справу.

ІІ

ВЕСНЯНИЙ ТОРГ НА ДНІПРІ

Торгові шляхи по річках використовувались не лише зимою. Весною з річок сходили льоди, за ними прибувала валова вода. Чисельні притоки Дніпра несли силу силенну води у його русло. Рівень води у притоках і у Дніпрі підіймався. Низини, заплави, ярки, озера ховались під водою. Широчінь ріки —велетня нагадувала море. При весінньому розливі вод дніпровські пороги ховались під водою. Це давало змогу великим торговим судам підійматись уверх по Дніпру, обминувши пороги. Ще далекими пращурами для ведення торгівлі обирались острови посеред Дніпра.

Заморські купці поспішали використати весінні води. Вони заходили у гирло Дніпра, підіймались уверх, заходили у води приток: Росі, Сули, Супою, Остра. Тут були торгові зупинки. З навколишніх земель слов’яни прибували на човнах, на паромах, на байдаках, на ладьях, на довбанках. Їхали племена: прип’ятські, верхньодніпровські, сожські, сиверяни і севреки, деснянські, сеймівські. Із верхів’я річки Оки по менших річках – Остер, Сейм, Десна, Снов – спускались вятичі.

Купці-ромеї пливуть по водах Євксинського Понту, який ще називали Тепле море. Їх кораблі мають високий вигнутий ніс та високу корму, борти вигинаються дугою. Біля самої води з боків корабля зроблено отвори для весел. Судно женуть веслярі-раби, яких приковують до лави.

За допомогою трикутних вітрил змінюють напрям корабля. Згодом такі судна назвали «галери». До задньої корми канатами прив’язані човни із різним крамом. Ромеї везуть до Київської Руси: тканини, мідь, залізо, приправи, прикраси, сухі фрукти і сіль. За сіллю ромеї плавають до мілкого моря, яке знаходилось у степах і відділене від Теплого моря Керченським перешийком. Давня назва його Сурезське море. Біля нього є соляні озера. Сіль нагрібали раби руками у корзини і носили на галеру. Тут траплялися напади кочівників, тож купці везли і воїнів.

На весняний торг на Дніпрі вирушали невеликі каравани торгових кораблів. Найменше караван мав дві галери, але могло бути і до десяти суден. Каравани підіймались уверх по Дніпру безперевно, бо природа відводила дуже короткий час для «валової води». Купці їхали по Дніпру безбоязно. Під час розливу рік кочівники у степах не з’являлись. На дніпровських островах заморських купців уже чекали слов’янські племена із своїм крамом. Частина купців зупинялась біля островів на торг; інші – підіймались вище уверх по течії, до великого торжища під горою.

На високій горі стояло укріплення русів, на пологих спусках проводились торги. Лише дві або три галери завертали у притоки Сулу і Супой для малого торгу.

Перший весняний торг збирався на пісчаному острові Торжок, який знаходився протии гирла річки Рось, що впадає у Дніпро. На Торжок-острів прибували човни з берегів Росави, з Рось-ріки, Роставиці-ріки, з Поросся. Росичі привозили зерно (пшениця, ячмінь, овес), шкіри великих тварин і диких звірів: буйвалів, коней, турів, зубрів, корів, вепрів. А також на продаж ішли запаси їжі: в’ялене та сушене м’ясо, жири, меди і віск, суха риба.

Знизу, уверх по Дніпру, каравани купців-ромеїв спершу зупиняються біля острова Торжок. Тут вони заберуть весь «хліб» – пшеницю і ячмінь. Проходив обмін товарами. Для купців-слов’ян найголовніше: як найбільше закупити солі.

На Торжок-острів прибувають і купці з півночі. Це прусси з берегів Варяжського моря. Вони везуть найкращу за усіх пушнину та шкіри північного звіра. Пруси домовляються з ромеями і пливуть з ними до Візантії, де продадуть свій товар набагато дорожче.

Другий весняний торг знаходився уверх по Дніпру під горою. Глибина під високими берегами давала змогу зупинятися великим суднам. Пологі береги під горою були зручні для ведення обміну товарами. На горі стояло укріплення Русів. Тут під горою знаходився верхній торг. Першим опустів Торжок-острів, але торгові каравани прибували і прямували на верхній торжок під горою. Під гору прибували слов’янські човни із Ірпиня, Тетеріва, Уж-ріки, Горинь-ріки, Остра, Десни.

Купці-ромеї за багато років плавання по Дніпру вивчили слов’янську мову. При обміні товарами ромеї дають клятви щодо якості своїх товарів, згадуючи Іісуса Христа та Діву Марію.