Антон Гайдук - Конотоп над Єзучем

Слов’яни-язичники при обміні згадують бога Сварога, який не дає їм збрехати. На верхньому торзі під горою головними товарами обміну теж виступали «хліб» та «сіль». За одного бобра давали п’ять жмень солі, за одну куницю – три жмені, за одну видру – дві жмені, за десять білок – лиш одну жменю солі. Зерно пшениці та ячменю – це слов’янський товар, то і ціни складали слов’яни. При обміні зерно міряли міркою, яка мала вигляд посудини із дерева.

Це були різні ковши, довбанки, ступи, ковганки. Прибулі купці постійно виміряли рівень води у Дніпрі. Вода спадала, за одну ніч великі судна відпливали від гори. Вони поспішали по великій воді пройти дніпровські пороги – дьявольсе пекло, як їх називали християни.

ІІІ

У ВЕРХІВ’ЯХ СУЛИ

Весною Дніпро розливається, мов море. Пороги ховаються під водою. Лише під час великого розливу торгівельні каравани підіймаються уверх по Дніпру та міняють товари на тутешніх торжищах. Із кожного каравану купці виділяють два або три судна, які прямують, ніде не зупиняючись, у верхів’я річки Сули або Супою. У верхів’ях цих річок з давніх часів існують торгові зупинки. Тут торг малий, але бариш великий. Купці-ромеї визначають самі, яким суднам заходити на малий торг. Їх кораблі під вітрилами та з допомогою прикутих рабів-веслярів поспішають уверх по Сулі.

Зупинка завжди проводиться біля глибоких озер, до яких з двох боків впадають місцеві річки. Згодом ці річки назвали – Ромен, а зупинку – Ромни, від слова «ромеї». За кораблями тяглася низка човнів з крамом. Їх переганяли по річці Ромен на іншу, що звалась Торговиця. На берегах Торговиці вже стояли намети і диміли багаття. Сиверські мисливці чекали купців-ромеїв. Вони привозили пушнину, шкіри, вік, меди, суху рибу.

Сиверці чекали «солі» та «хліба», ромеї це знали. Прибулі купці встановлювали високі ціни, мали великий бариш. Лише за мед та віск сиверяни називали свою ціну. Проходив обмін товарами.

По Десні, по Сейму, по Клевені, вниз за течією, пливли човни, ладьї, пароми з різним товаром. Весною по великій воді діставались до широкої та повноводної річки Язучої, що впадала у Сейм. На берегах Язучої зустрічались невеликі поселення-слободи. Обидва береги Язучої переходили у безкінечні болота. Лише десь посередині виступали круті береги з обох боків.

До Язучої впадають невеличкі річки: Липка, Кросна, Конотопка. На одному пагорбі, що висунувся занадто у Язучу, виднілося городище, обнесене високим частоколом. По кутах дві високі вежі нагадували про постійну небезпеку.

На Торговицю прибували заздалегідь, шукали сухий пагорб, ставили намети, розкладали багаття. Товар виставляли рядами, на ніч накривали шкірами, посилали на Сулу човен з людьми на розвідку. День і ніч проходили у чеканні.

Сиверяни знали, що прибудуть лише два або три кораблі. Ромеї їх називали «галери». Прикуті веслярі будуть гнати «галери» проти течії. Позаду кожного судна тяглося по п’ять човнів із крамом, на веслах сиділи чорнокожі раби, голі до поясу. З великих кораблів обмін товарами проведуть у Ромнах, а човни поженуть на Торговицю. Обмін товарами проходив жваво та рішуче.

Якщо сиверянин не згоджувався на запропоновану ціну ромеями, міг залишатись без зерна і без солі. Без перестану купці між собою домовлялися, сперечалися, роздивлялись крам, нюхали і м’яли пушнину, мочили кожі, смакували меди. З кожним днем мінялись ціни. Сіль і зерно у ромеїв закінчувалося. То ж у останній день ціни виростали.

На кораблях кормовий заміряв спад води у Сулі по декілька разів на день. Вода спадала. Враз почалася метушня. Човни з крамом чіпляли до кораблів, на галерах всі сідали на весла, гнали судна вниз по течії до Дніпра. Попереду на мороплавців чекали дніпровстькі пороги.

Ще на порогах була висока вода, але смертельна небезпека чекала на кожного. Якщо скелі піднімуться над водою, на купців чекає праця переправи волоками, під час якої можуть наскочити степовики. На першому кораблі стояв проводир і показував шлях за яким повертала решта. Сулу і Псьол минули під вечір, повернули під правий високий берег і зайшли у тиху гавань, стали на якір. Другого дня вирушили по Дніпру, поминули гирло Ворскли. Тут течія Дніпра уповільнила хід. Русло проходило між високими кам’яними берегами, які звужувались. Починались дніпровські тіснини.

Було тихо, без вітру, вітрила обвисли. На кораблях і човнах усі взялися за весла, гребли з усіх сил. День спадав, темніло. Вожак каравану повернув кораблі у тиху заводь невеличкої річки. В темноті на пороги не підеш. Тут ромеї-християни відправили молебінь за благополучне проходження порогів. Вода спадала.

На ранок караван знову вийшов на широчінь Дніпра. Шлях проходив у дніпровських «тіснинах». З одного боку до Дніпра пробилась через скелі річка Самара. Минувши гирло Самари, ромеї побачили посеред річки острів, перед яким проходила гряда каміння. Це починались дніп-ровські пороги. Паруси на галерах опустили, взялися за весла. Їх понесла шалена течія.

Караван перевалив через рубіж. Враз на шляху під островом підіймався водяний бурун; вода повертала вбік, потягла за собою караван і винесла за острів.

По всій ширині Дніпра били фонтани із води; гострі трикутники каміння визирали на поверхні, їх накривало водою, утворюючи водяні горби. Човни летіли, мов тріски. Веслярі слідкували за камінням та вчасно звертали. Береги розходились, русло ширшало, «тіснини» залишались позаду, зустрічались наполовину затоплені острови.

День пройшов у великій напрузі та у страху. Попереду з’явились обриси великого острова Хортиця. Цей острів не затоплювало водою. Здалеку виднівся ліс, а згодом почали проглядати невеликі хати під очеретом. По берегах виднілись сліди від багаття. Караван ромеїв пристав до берегу. Тут християни принесли хвалу богу, що врятував їх від вірної смерті.

ІV

ОСІННІЙ ТОРГ НА ХОРТИЦІ

Весною та влітку Хортиця була безлюдна. Коли племена готів володіли приморськими степами, а може і до них, по річках Ворсклі, Самарі і Орелі жили слов’яни, які розробляли землю та сіяли зерно. Зерно возили на осінній торг на Хортицю. Цей острів ромеї називали іменем святого Григорія, а слов’яни назвали «Хортиця» по імені бога сонця – Хорс. На Хортиці було святилище, тут приносили жертви богам. Але християнські завойовники зруйнували «капище» язичників.

Влітку оживають степи. Чисельні яри та вибалки, що звільнилися від води, заростають густими чагарниками, верболозом, травами. Степи вкриваються ковилями. Земля твердіє, з’являються кочівники. На півдні біля берегів Чорного моря, колишнього Євксинського Понту, в різні часи кочували різні племена. До «княжої доби» Київської Руси слов’янські народи потерпали від нападів лютих хазар. Вони приходили від Волги, де була їхня держава і столиця Ітиль. Князі Руси зруйнували хазарську державу, столицю спалили.