Анатолій Власюк - Інтуїція

23

Суворість зникла з обличчя другого секретаря ЦК компартії України, і він з юнацькою усмішкою підійшов до мене:
- Толя, друг, не узнаёшь? Это же я, Вовка Больбаков!
Це прізвище мені нічого не говорило, і я тупо дивився на незнайомця, інтуїтивно відчуваючи, що все-таки десь його бачив.
- Да, старик, капитально тебя потрепали здесь. Столько лет даром сидел!
Я дивився йому прямо в очі, і якісь далекі спогади почали виринати в моєму затуманеному мозкові. Якийсь вогник блиснув у його очах, і я раптом відчув дивне тремтіння всього організму. Мені видалося, що хтось вселився в моє тіло.
- Не узнаёшь меня дальше? - торочив своє мій давній знайомий, якого я ніяк не міг згадати. - Ану, вспомни девятьсот тринадцатую комнату в нашем общежитии на Мельникова! Мы же вместе учились в Высшей партийной школе при ЦК Компартии Украины!
Ця інформація знову нічого не давала мені, і я продовжував тупо дивитися на незнайомця, ні про що не думаючи. В мене склалося враження, що такі сцени він спостерігав доволі часто, звик до них, і тому з його боку не було жодної реакції на мою тупість і на моє мовчання.
- Ничего, Толя, пройдёшь полный курс реабилитации, восстановим в партии, успеешь ещё сделать карьеру. Меня скоро берут в Москву на повышение. Но это между нами, тебе первому говорю.
Я ніби вийшов з одубіння й аж тепер усвідомив, що вже не стою, а сиджу і сьорбаю запашний гарячий чай. У мене склалося враження, що чаю я не пив років сто, якщо не більше, хоча й розумів, що так довго не живуть.
- Я помню, что ты в своё время сделал для меня. Ты спас меня. Если бы не ты, меня бы исключили из партии и я бы теперь не был тем, кем есть.
Я марно намагався згадати, яким чином врятував цю людину.
- Я старых друзей не забываю. Помнишь Сашку Полякова из нашей группы? После Великой августовской коммунистической революции он тоже ошибочно угодил за решётку. Правда, в отличие от тебя, отсидел всего три месяца, когда я его высвободил. Так он сейчас первый секретарь Киевского обкома партии. Рекомендую его на первого горкома в Киеве, и есть за что. У него в области на душу населения наибольшее количество исправительных учреждений!

24

Немов блискавка вдарила в мене: страшний біль пронизав усе моє тіло. Перед очима попливли різнокольорові кола. На мить мені здалося, що я втратив зір.
Мій спаситель-мучитель, здається, нічого не помітив чи вдав, що нічого не помічає.
- Понимаешь, брат, я в Трускавце отдыхал, пил нафтусю. Отдых отдыхом, а по роду службы я курирую все исправительные учреждения нашей республики, так что заглянул и сюда. Просмотрел весь список заключённых, нет ли знакомых лиц.
Біль уже відпустив мене, і я поволі приходив до тями. Я згадав цивільного, який декілька хвилин тому натякав про те, що треба знищити всіх, хто потрапив до виховних закладів. Тепер ось цей мій так званий друг пишається ще якимось покидьком, в якого найбільше цих закладів на душу населення. Хто вони? З ким я маю справу?
- Смотрю, твоя фамилия и имя. Ты ли это? Принесли личное дело. Даже не стал читать, потому что узнал тебя. Что бы там не писали, не могу поверить, чтобы мой друг был врагом Великой августовской коммунистической революции. Сразу сказал, чтоб привели тебя. Ничего, изберём тебя парторгом - да даже в этом исправительном учреждении! Ты же изнутри знаешь всех людей лучше, чем все эти служащие и охранники, вместе взятые, не так ли? Потом станешь секретарём горкома, а там будешь расти. Поверь, я старых друзей, да ещё тех, которые в своё время, рискуя карьерой, выручили меня, не забываю.
Він раптом замовк і уважно подивився мені в очі. Ніби могильним холодом війнуло на мене.
Я потім часто згадував оці його слова, аж поки не зрозумів їхньої істинної суті. Звичайно, якби я відразу зрозумів усе, то, не дивлячись ні на що, знайшов би в собі сили, щоб задушити гадину, і жоден охоронець не відірвав би мене від нього.
Я чомусь подумав, що Больбаков прочитав мої думки. Можливо, все явно було написано на моєму обличчі. Інтуїція ніколи не зраджувала мене, на відміну від жінок, і ця історія розвивалась за сценарієм, написаним дуже грамотною людиною. В мене зараз було лише одне бажання: поламати цей сценарій. Можливо, навіть ціною власного життя, бо більше в музичну кімнату я потрапляти не хотів.
Больбаков явно нервував. Він зірвався з місця, і з хвилину-дві мовчки прасував кабінет кроками. Нарешті, сів за стіл, закурив і довгим пронизливим поглядом вгвинчувався в моє тіло.
- Ты должен понять, Толя, какую большую ответственность я беру на себя, освобождая тебя. Любой твой неправильный шаг отобьётся на мне и моей семье. Я должен быть уверен на все сто процентов и даже больше, что в новой жизни ты станешь тем, кем я задумал тебя сделать. Поэтому я хочу услышать твоё слово. Твёрдое мужское слово.
Я змушений був подивитися на нього, хоча не знав, що йому відповісти і що би мало означати моє слово.
Тепер переді мною була зовсім інша людина. Я подумав, що він сумнівається в тому, чи правильно вчинив, навіть просто розмовляючи зі мною.
Мовчання затягувалось, а я не міг второпати, чого від мене чекають і що я повинен сказати.

25

У двері рішуче постукали, і тут же, не чекаючи запрошення, ввійшов невідомий мені військовик, якого я, звичайно, теж колись бачив. Тепер інтуїція підказала , що ця людина несе мені смерть.
- В чём дело? - Незадоволено промовив Больбаков, який не очікував, що хтось насмілиться перервати його розмову зі мною.
- Товарищ второй секретарь ЦК компартии Украины. Полковник Уткин, начальник местного КГБ.
Я з-під лоба зі смертельною ненавистю дивився на кагебіста.
- Вы что, не могли подождать, пока я не закончу разговор ... - Він не знав, яке слова сказати, але все-таки вичавив із себе, - ... со своим другом?
Але полковник був ще старим службістом, щоб знітитися від такої явної недоброзичливості високоповажного гостя, і його наполегливість виявилася вирішальною.
- Я дико извиняюсь, товарищ Больбаков, но у меня есть информация о заключённом четыреста тридцать один, которая, очевидно, вам неизвестна и которую я хотел бы вам доложить.
- Что ещё за информация? - Ледь стримувався другий секретар. - Валяйте!
- Я дико извиняюсь, товарищ Больбаков,- військовик зробив паузу і виразно подивився на мене, аж мені мурашки забігали по тілу, так що я зрозумів, хто справді керує всім, - но я бы хотел это сделать в отсутствие заключённого номер четыреста тридцать один.
Больбаков теж відчув явну таємну владу військовика і якось винувато глянув на мене. Я зрозумів, що мені треба вийти, і з полегшенням піднявся з крісла. Другий секретар обійняв мене за плечі, і крізь сіре арештантське вбрання я відчув холод його рук. Він разом зі мною зробив декілька кроків у напрямку до дверей:
- Подожди, друг, минуту, - йому важко давалося вимовити оте “друг”, - мы сейчас разберёмся с полковником, а потом и с тобой договорим. Ведь ты так и не ответил на мой вопрос, так что имеешь время для размышлений.
Я інтуїтивно відчув, що в ці хвилини вирішується моя доля, а тому якомога повільніше йшов до дверей, щоб почути, як полковник приглушено доповідав Больбакову:
- Заключённый номер четыреста тридцать один добровольно вышел из партии, руководил оппозиционной газетой, враждебно встретил Великую августовскую коммунистическую революцию. Мы его поймали лишь на седьмой день и, как было принято в этих случаях, пришили ему убийство. Он идёт по известному вам списку номер один. Я дико извиняюсь, товарищ второй секретарь ЦК, но, согласно общепринятым правилам, вы не имеете права единолично освобождать его.