Володимир Ричка - Володимир Мономах

Виписана у літописі історія Святослава закладає в язичницьке минуле Русі ідею її одвічної богообраності і претензію на спадкоємність християнських сакральних центрів правовірного світу, якими були Єрусалим, Царгород/Константинополь і столиця Симеона Болгарського – Преслав Великий, або Преславен град [41] Див.: Йорданов Иван. Името на Преслав в писмените источници //Плиска – Преслав. – Шумен, 1995. – Т. 7. – С. 71–80. .

Ці рефлексії, очевидно, й визначили вибір назви третього за значенням після Києва і Чернігова міста «Руської землі» – Переяславля : «Столиця Болгарії Великий Преслав чи Переяславець (Малий Преслав) не стали центрами держави Святослава, але князь Володимир заснував власний Переяслав на південному кордоні хрещеної Руської землі, і цей кордон був схожим із дунайським кордоном Візантії – за ним простягалось Дике поле, кочували «погані» печеніги – «варвари» руського середньовіччя» [42] Петрухин В. Я. Город и сакральное пространство: библейский миф в начальном русском летописании //Сакральная топография древнерусского города (Известия Института христианской культуры. – Т. 1.). – М., 1998. – С. 26. .

Таке уподібнення головного прикордонного міста Русі болгарському прообразу і загальним для них прототипу Божого Граду стало закономірним наслідком характерного для давньоруської церковно-політичної еліти прагнення до імітації «ромейської» парадигми облаштування на Русі богохранимого християнського царства.

Перші роки перебування Володимира Мономаха і його воєнної дружини на Переяславщині були сутужними: «багато ми біди зазнали, – згадував пізніше князь, – од раті і од голоду». Голодно було по всій країні. 1094 року, засвідчує літописець, «прийшла сарана на Руську землю, місяця серпня в шістнадцятий день, і поїла всяку траву і багато хліба. І не було сього чувано у дні давні, що ото побачили очі наші за гріхи наші». До того ж потерпали від розбійницьких половецьких нападів довколишні села, де зберігалися певні запаси збіжжя та фуражу.

В період Мономахового правління у Переяславі, це місто вже не було ординарною гарнізонною фортецею, що зіп’ялася на краю Половецького степу. Завдяки старанням переяславського митрополита Єфрема в середмісті при впадінні річечки Альти в повноводий Трубіж в 1089–1093 рр. було зведено п’ятинавний собор архангела Михаїла.

Митрополит колись був євнухом у київського князя Ізяслава, а в 1060 чи 1061 році постригся в ченці, що викликало гнів його покровителя. Тож Єфрем подався до Константинополя, де став ченцем славнозвісного Студійського монастиря. Там, на прохання ігумена Києво-Печерського монастиря Феодосія, він переклав з грецької Студійський типікон, що став зразковим чернецьким статутом для печерян. Після десятирічного перебування у Візантії він повертається на Русь, де між 1073 і 1077 роками був висвячений митрополитом Переяслава.

У 70–90 рр. ХІ ст., за свідченням літопису, «сей Єфрем багато звів споруд: докінчивши церкву святого Михайла, він заклав також церкву святого Феодора Стратілата на Єпископських воротах города, і святого Андрія Первозваного коло церкви святого Михайла біля воріт, і кам’яні стіни города і кам’яну споруду бані, сього ж не було в Русі, – і прикрасив город Переяславський спорудами церковними та іншими будовами» [43] Лаврентьевская летопись // ПСРЛ. – Т. 1. – Стб. 208–209. . Згадана тут кам’яна банна споруда була, очевидно, монастирською мовницею , збудованою за зразком якоїсь візантійської бані. Вона ідентифікується із дослідженими археологами рештками кам’яної споруди громадського призначення, що розміщувалася в якихось 50 метрах північно-західніше Михайлівського собору.

На княжому дворі у Переяславі Володимир Мономах спорудив Богородичну церкву, залишки якої були віднайдені у 1888 році при будівництві Успенського храму. Наприкінці ХІ ст. в околиці Остра ним було збудовано вишукану церкву архангела Михаїла – так звану Старогородську божницю. Таку ж божницю Мономах збудував на березі Альти, на тому місці, де здогадно був підступно убитий один із наймолодших синів Володимира Великого – Борис. На мальовничому місці, де відкривався степовий коридор, він заснував місто Бориспіль. В околицях Переяслава за сприяння Володимира було засновано монастирські обителі: св. Іоанна, св. Сави та Пресвятої Богородиці.

Церковне будівництво Мономах розгорнув і у своїх північно-східних волостях – у Заліссі. Разом із Єфремом на початку 90-х років ХІ ст. він збудував у Суздалі Успенський храм і єпископський двір [44] Ширше див.: Зыков П. К характеристике строительства Владимира Мономаха и Ефрема Переяславского в Суздале (реконструкція планово-пространственной композизиции собора в Суздале // Наукові записки з української історії. Збірник наукових статей. Вип. 20. – Переяслав-Хмельницький, 2008. – С. 229–236. . Не забув і про Смоленськ, до якого часто навідувався і боронив від Давида Святославича, який ласився на нього.

Це місто було миле серцю Мономаха. 1101 року він розпочав тут будівництво Успенського собору. Тут померла його перша дружина Гіта Гаральдівна. Саме Мономаху та його синам і онукам північно-східна Русь зобов’язана своїм процвітанням. Цей суворий Заліський край, колонізований вихідцями із Придніпров’я вони не без успіху намагалися перетворити на дзеркальний відбиток Русі Київської.

В топоніміці Владимиро-Суздальщини й досі збереглися київські й переяславські назви річок, такі як: Либідь, Почайна, Ірпінь, Трубіж. На тамтешніх берегах постали двійники Переяслава Руського – Переяславль Заліський та Переяславль Рязанський [45] Дубов И. В. Три Переяславля (исторические судьбы: общее и особенное) // Історія Русі-України (історико-археологічний збірник). – К., 1998. – С. 103–110. . Прикметно, що і стольний град Залісся, сиріч Трансільванії, був збудований Мономахом й названий на його честь Володимиром (нині Владімір).

Проте правляча еліта Київської Русі не здогадувалася про згубні для долі київського центру далекосяжні наслідки такої топонімічної, сказати б, політики. В європейській історії було чимало випадків коли колонії вивищувалися над метрополією. Наприклад, Сицилія і Південна Італія, за спостереженням Нормана Дейвіса, розвинули такі самі взаємини з грецьким материком, які потім Америка розвинула з Європою. Так само як Сиракузи були для Афін тим, чим Нью-Йорк став згодом для Лондона [46] Дейвіс Н. Європа: Історія / Пер. з англ. П. Таращук, О. Коваленко. – К., 2001. – С. 122. . Колоніальна Московія – далека околиця Київської держава, прибравши згодом до своїх загребущих рук землі північно-східної Русі поступово стала вивищуватися над київською метрополією.