Володимир Ричка - Володимир Мономах

Усобиці 70–90 рр. ХІ ст. й безперервні війни з половцями диктували потребу покласти край політичній нестабільності в Київській Русі. Причиною напруження в міжкнязівських відносинах був зарозумілий Олег Святославич. Він ухилявся від участі у походах на половців, а в 1096 році відкинув пропозицію Святополка і Володимира Мономаха, які запрошували його на зустріч, кажучи так: «Піди до Києва. Хай урядимось ми про землю Руську перед єпископами, ігуменами, і перед мужами отців наших, і перед городянами, щоб оборонили ми землю Руськую од поганих». Чернігівський князь, сповнившись зухвалого помислу з погордою їм відповів: «Не гоже мене судити єпископам і ченцям або смердам». І не захотів прибути на зустріч із братами.

Після чого останні рушили на Олега до Чернігова, а потім й до Стародуба, за мурами якого сподівався укритися Олег. Після тридцятитрьохденної облоги міста, Олег запросив миру, який йому і було даровано. При цьому чернігівський князь пообіцяв прибути на раду князів до Києва. Але недотримав слова, а рушив оружним походом на Смоленськ із якого перед тим Святополк і Володимир вивели Давида Святославича, посадовивши у ньому Мономахового сина Ізяслава. Смоленська він не здобув, але захопив Муром, у битві поблизу якого Ізяслав Мономахович наклав головою.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Костомаров Н. И . Князь Владимир Мономах // Русская история в жизнеописаниях ее главнейших деятелей. Кн. 1. Вып. 1, 2, 3, – М., 1990. – С.70.

Грушевський М. С . Історія України-Руси. В 11 т., 12 кн. – К., 1992 (Пам’ятки історичної думки України). Т. 2. – С. 120.

Ширше див.: Ищенко А. С. Владимир Мономах в русском общественно-историческом сознании: мифологический образ и историческая реальность. – Ростов-на-Дону, 2014.

Див.: Гуревич А. Я. Проблемы генезиса феодализма в Западной Европе. – М., 1970. – С. 76, 218.

Данилевский И. Н . Древняя Русь глазами современников и потомков. – М., 1999. – С. 113.

Оссовская М . Рыцарь и буржуа: Исследования по истории морали. – М., 1987. – С. 26.

Кардини Ф. Истоки средневекового рыцарства. – М., 1987. – С. 61.

Лев Диакон . История. – М., 1988. – С. 57.

Лаврентьевская летопись // Полное собрание русских летописей (Далі – ПСРЛ ) – Л., 1926. – Т. 1. – Стб. 240. Тут і далі цитування літописних джерел подається у перекладі українською мовою за виданням: Літопис Руський / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця. – К.: Дніпро, 1989.

Лаврентьевская летопись // ПСРЛ . Т. 1. Стб. 162.

Лаврентьевская летопись // ПСРЛ . – Т. 1. – Стб. 161.

Див.: Franklin S . Some Apocryphal Sources of Kievan Russian Historio-graphy // Oxford Slavonic Papers, 1982. – № S. Vol. 15. – P. 6 – 15.

Пресняков А. Е. Княжое право в древней Руси. Лекции по русской истории. Киевская Русь. – М., 1998. С. 36.

Котляр Н. Ф. Ярославов ряд 1054 г. и его политические последствия //Історія Русі-України (історико-археологічний збірник). – К., 1998. – С. 155–156; Його ж : Історія давньоруської державності. – К., 2002. – С. 82–83.

Ширше див.: Назаренко А. В. Родовой сюзеренитет Рюриковичей над Русью (Х – ХІ вв.) //Древнейшие государства на территории СССР: Материалы и исследования 1985 г… – М., 1986. – С. 151–154.

Kampfer F. Das russische Herrscherbild von den Anfangen bis zu Peter de Grossen. Studie zur Entwicklung politischer Ikonographie im byzantinischen Kulturkreis. – Recklinghausen, 1978. – S. 114–116.

Козак Н. Образ і влада (Княжі портрети у мистецтві Київської Русі ХІ ст.). – Львів. 2007. – С. 44.

Памятники русского права.: Вып. 1. Памятники права Киевского государства Х – ХІІ вв. – М., 1952. – С. 108.

Лаврентьевская летопись // ПСРЛ . – Т. 1. – Стб. 162.

Лаврентьевская летопись // ПСРЛ . – Т. 1. – Стб. 166.

Лаврентьевская летопись // ПСРЛ . – Т. 1. – Стб. 167.

Поппэ А. В. Русские митрополии Константинопольской патриархии в ХI столетии // Византийский временник, 1968. – Т. XXVIII. – С. 97–108. Порівн.: Назаренко А. В. Митрополии Ярославичей во второй половине ХІ века. // Древняя Русь: Вопросы медиевистики, 2007, № 1. – С. 85–103.

Лаврентьевская летопись // ПСРЛ . – Т. 1. – Стб. 173–174.

Грушевський М . Історія України-Руси. – Т. 2. – С. 61.

Лаврентьевская летопись // ПСРЛ . – Т. 1. – Стб. 182.

Щавелева Н. Молитвы русской княгини как памятник древнерусской истории ХІ в. // Katolicyzm w Rosji i Prawoslawie w Polsce (XI–XX w) – Wydawca: Upowszechnianie Nauki – Oswiata “UN-O”, 1997. – S. 29–30.

Arrignon J. – P. A propos de la lettre du Pape Gregoire VII aux prince de Kiev Izjaslav //Russia Mediaevalis. – München 1977. – Tomus III. – P. 5–18.

Томашівський С. Українська історія. Старинні і середні віки. – Львів, 1919. – С. 54.

Лаврентьевская летопись // ПСРЛ . – Т. 1. – Стб. 204.

Лаврентьевская летопись // ПСРЛ . – Т. 1. – Стб. 216.

Лаврентьевская летопись // ПСРЛ . – Т. 1. – Стб. 247.

Див.: Моця О., Казаков А. Давньоруський Чернігів. – К., 2011. – С. 59–60.

Лаврентьевская летопись // ПСРЛ . – Т. 1. – Стб. 217.

Пресняков А. Е. Княжое право в древней Руси. – С. 391.

Лаврентьевская летопись // ПСРЛ. – Т. 1. – Стб.

Лаврентьевская летопись // ПСРЛ. – Т. 1. – Стб. 122–123.

Свого часу, коментуючи літописний сюжет про молодшого сина старого Кожум’яки, який зумів приборкати розлюченого бика і здолати в поєдинку грізного печеніга Г. М. Барац висловив припущення, що він зобов’язаний своїм походженням Біблії. Дослідник вважав його переосмисленням єдиноборства Давида з Голіафом (1 Цар. 17: 23–51) Див.: Барац Г. М. Происхождение летописного сказания о начале Руси. – К., 1913. – С. 102–105. На думку М. М. Корінного, «…народна легенда про виникнення назви міста від імені села Переї (Славної) веде до якоїсь невиразної хазарської традиції. Perea або Pereja – давня назва Лівобережжя Йордану в Палестині (мальовнича Переяславщина аналогічно знаходиться на Лівобережжі Дніпра). Таким чином, цілком допустимо єврейсько-хазарський вплив на вибір назви міста, поступово видозмінювався і трансформувався в сучасну назву. Найбільш сприятливим часом виникнення топоніма в цьому випадку слід вважати другу половину VIII – початок IX ст. (Див.: Коринный Н. Н. Переяславская земля, Х – первая половина ХІІІ века. – К., 1992. – С. 27–28).