Та - Білінгва українсько-російська. Похідні історії ведмедика Юджина і його сім'ї. В Криму. Частина 1

Спочатку глибина на стежці невелика – і колін не замочиш. А трохи далі вода поступово піднімається вище. Точніше, стежка спускається глибше під воду. Але навіть в найглибшому місці ведмежата намокли по пояс. А Юджин Джуніор і зовсім був сухий, тому що сидів у Татуся на плечах.

Далеко йому було видно море. Ближче він бачив скелю, уздовж якої просувалася зграя. Цікавіше бачилися йому водорості і каміння під прозорою водою. Так щастить тільки малюкам!

Сначала глубина на тропинке невелика – и колен не намочишь. А чуть дальше вода постепенно поднимается выше. Точнее, тропа спускается глубже под воду. Но даже в самом глубоком месте медвежата намокли по пояс. А Юджин Джуниор и вовсе был сух, потому что сидел у Папочки на плечах.

Далеко ему было видно море. Ближе он видел скалу, вдоль которой продвигалась стая. Интереснее виделись ему водоросли и камни под прозрачной водой. Так везёт только малышам!

Добре бути маленьким і важливо не поспішати рости. Потрібно насолоджуватися цим чудовим часом, смакувати дитинство, як найвишуканіше з ласощів. Юджин Джуніор знав це так впевнено, що не втрачав жодної можливості сповільнити мить. Чари він бачив відразу, шанував їх, та й сам умів ворожити. У маленьких дітей і звірів є особливий доступ до Чародійства. Якщо вони хочуть, ворожити для них – справа проста.

Дивлячись зверху, з Татусевих плечей, на водорості, Юджин підморгував червоним водоростям, і ті, хто дивився вгору, стали кликати інших, які займався своїми справами. Через пару Татусевих кроків уже всі червоні водорості дивилися вгору на ведмедів і теж підморгували Юджину.

Здорово быть маленьким и важно не спешить расти. Нужно наслаждаться этим чудесным временем, смаковать детство, как изысканнейшее из лакомств. Юджин Джуниор знал это так уверенно, что не терял ни единой возможности замедлить миг. Волшебство он видел сразу, привечал его, да и сам умел ворожить. У маленьких детей и зверей есть особый доступ к Волшебству. Если они хотят, ворожить для них – дело простое.

Глядя сверху, с Папиных плеч, на водоросли, Юджин подмигивал красным водорослям, и те, кто смотрел наверх, стали подзывать остальных, кто занимался своими делами. Через пару Папиных шагов уже все красные водоросли смотрели вверх на медведей и тоже подмигивали Юджину.

Якби Юджин був хуліганом, він би показував язика або кидався б зверху камінчиками, які завжди носить жменькою в лапі, коли ми гуляємо по пляжу. Але Юджин не хуліган. Навпаки, він добрий ведмедик, який любить весь світ навколо. І тому він просто сидів і посміхався та корчив всякі смішні рожі, щоб посмішити водорості.

Він зрозумів відразу, що ці водорості люблять посміятися. Від сміху вони починають хилитатися, немов прибула хвиля. Здається, ніби вони змінюють колір, як ялинкові гірлянди. Але все просто – вони самі двоколірні. З одного боку червоні, а з іншого – сині. І коли водорості починають танцювати або сміятися, або їх колише хвиля, відразу стає видно інший їх колір. А ще, коли світить яскраве сонечко, як сьогодні, хвиля переломлює сонячне світло – і тоді червоний і синій місцями змінюють відтінки, мерехтячи то зеленим, то помаранчевим.

Если бы Юджин был хулиганом, он бы показывал язык или бросался бы сверху камушками, которые всегда носит горсточкой в лапе, когда мы гуляем по пляжу. Но Юджин не хулиган. Наоборот, он добрый медвежонок, который любит весь мир вокруг. И потому он просто сидел и улыбался да строил всякие смешные рожицы, чтоб посмешить водоросли.

Он сразу понял, что эти водоросли любят похихикать. От смеха они начинают волноваться, словно прибыла волна. Кажется, словно они меняют цвет, как ёлочные гирлянды. Но всё просто – они двухцветные. С одной стороны красные, а с другой – синие. И когда они начинают танцевать или смеяться, или их колышет волна, сразу становится виден второй их цвет. А ещё, когда светит яркое солнышко, как сегодня, волна преображает солнечный свет – и тогда красный и синий местами меняют оттенки, мерцая то зелёным, то оранжевым.

Рідкісна зустріч, приємна і дивовижна. Юджин махнув на прощання лапою, водорості теж махнули і закліпали одночасно очима. І хоча в останню мить я побачила всі Дива, і Юджин не пропустив того, що я це помітила, ми з ним не стали говорити іншим. Прошепотівши йому «тссс», я приклала пальця до губ, а він, як змовник, повторив, киваючи.

Все тому, що ми в цей момент завернули за мис, і перед нами відкрився абсолютно новий вид. Море тут було просторе і неспокійне. Хвиля била об скелю, яку ми обходили. Просуватися стало складніше. Жовта стежка, сяюча під сонцем, як золотом, зникла разом з кольоровими водоростями. Вода стала темною і холодною. І тому ми поспішили дістатися до берега.

Редкая встреча, приятная и удивительная. Юджин махнул на прощание лапой, водоросли тоже махнули и захлопали одинаково глазами. И хотя в последний миг я увидела всё Волшебство, и Юджин не пропустил того, что я это заметила, мы с ним не стали говорить остальным. Прошептав ему «тссс», я приложила палец к губам, а он, как заговорщик, повторил, кивая.

Всё потому, что мы в этот момент завернули за мыс, и перед нами открылся совершенно новый вид. Море здесь было просторное и беспокойное. Волна била о скалу, которую мы обходили. Продвигаться стало сложнее. Жёлтая тропинка, сияющая под солнцем, как золотом, исчезла вместе с цветными водорослями. Вода стала тёмной и холодной. И потому мы поспешили добраться до берега.

Обійшовши четвертий мис по морю, що буває тільки в казках, а з нами сталося насправді, ми всі дружно сіли відпочити на колоді. Її винесло хвилею на берег, і звідки вона приплила, ніхто б не дізнався. Впала вона сама в воду під час грози з обриву? Чи її скинули якісь хуліганисті дітлахи? Як довго вона пливла сюди? Подорожувала по хвилях сотню років чи знайшла тут свій притулок через десять?

Ми перебирали відповіді на ці питання, поки сиділи на загадковій колоді, і наминали банани, що захопили з собою на перекус. А ще ми роздумували, як вчинити далі: чи йти небезпечною стежкою в гори, чи повернутися в намет знову по воді?

Обойдя четвёртый мыс по морю, что бывает только в сказках, а с нами приключилось на самом деле, мы все дружно уселись отдохнуть на бревне. Его вынесло волной на берег, и откуда оно приплыло, никто не узнал бы. Упало ли оно само в воду во время грозы с обрыва? Или его сбросили какие-нибудь хулиганистые детишки? Как долго оно плыло сюда? Путешествовало ли по волнам сотню лет, или нашло здесь свое пристанище спустя десяток?

Мы гадали ответы на эти вопросы, пока сидели на загадочном бревне, и лопали бананы, что захватили с собой на перекус. А ещё мы размышляли, как поступить дальше: идти ли опасной тропой в горы или вернуться в палатку снова по воде?