СтаВл Зосимов Премудрословски - НА ДНІ. Гумористична правда

– – Цей хам, бив даму!!

– – Заспокойтеся, заспокойтеся! – вежліво просив сержант міліції. – Нікто нікого не бив. Он, подивіться туди. – вдалі виднілася кінокамера і укомплектована знімальна група.

– Це фільм знімають комедійний детектив-блокбастер! – добавіл другий мент.

– – Хе хе хе!!! – заржал третій. – І скандал понарошку! Хю Хю Хю!!! І бійка!

Пухлина розсудливою і чогось, пробурмотів, скоса подивилася на артистів, після перевела погляд на ментів, взяла віник і дурна пішла по ту сторону вулиці Фурштатская.

А в цей час в кандейке, де раніше спали гоп компанія, а нині прокинувшись з похмелюгі двірники, побачили, що один з инвентарей відсутня або пропав, виростив ноги і втік, стали готувати змову викриття злодійки або її ніг. Здавши залишилися з учорашнього уїк-енду пляшки, вони набрали засіб для чищення під назвою «Сніжинка» і, розбавивши її водою з унітазу, через відсутність кранової, в зв'язку з ремонтом трубопроводу, потихеньку приступили попивати, закушуючи недоїдками салату, піднятого вчора зі сміттєвого контейнера під назвою – Пухта і сильно кислого.

Наближався полудень. Мадам Пухлина насвистуючи свою каторжанські девчачью пісню, поверталася в кандейку, несучи, в одній руці – інвентар, а в іншій – мішок з набраними банками алюмінієвими з-під пива і пляшками. Ні про що не думаючи і не підозрюючи, вона відкрила двері і зробила крок у всередину кандейке, назустріч своїй долі…

На початку її зустріли косими поглядами.

– -Ну що? – начала концерт жахів, чорна вдова, яка в минулому, вбила своїх трьох чоловіків, від сиділа в зоні для вбивць 15 років і по імені Кампучія, а за національністю – килимчики і без передніх зубів.

– – Що? – іспугано злегка і дивуючись, запитала мадам Пухлина і поставила інвентар на місце.

– -Що що? – добавіл більш жорстко її коханець на прізвисько – Баламут з формою відкритого туберкульозу. – У жопу хуй, що не гаряче??

– – Я, – догадиваясь причину наїзду, вимовила мадам Пухлина. – Я прибирала територію.

– -І як? – спросіл третій персонаж цієї комічної драми, фраєр на прізвисько – Лис.

– -Все чисто?! – заявіла вона.

– – А нам похрену!! – заорала Кампучія. Йміть тобою належить, чи не тобою буде взято, ти це на параші в зоні не засвоїла, а, ссука??

І понеслося: спочатку її страшно побили і іспіналі в тру ноги і кулака. Після вхід пішли предмети: три градусника, зламаних в її порожнині рота, два удари обухом сокири по тім'ячку, жорстокі порізи трояндочкою від розбитої пляшки очей і щік, сім ножових ран по тілу ножем, розбивання пивних, нею принесених, пляшок молотком, які заштовхують в початку в непристойні місця інтиму. І при цьому встигаючи виспівувати «сніжинку» і робити тости. Зрештою, після задушення, бездиханне тіло потягли в Пухта, але зустрівся сусід і в таємниці викликав міліцію і швидку медичну допомогу.

Ці до ранку допитували кулаками причину розбою і на ранок відвезли в СІЗО, а мадам Пухлина відкачали лікарі. Ходить зараз по району метро Чернишевського, свистить, говорить з богами і страшно багато п'є. Живуча виявилася подруга двірників суворих. А в інший кандейке взагалі за зухвале зґвалтування домашньої жінки-матері, її сини молотками і ножами покарали двірників та так, що у одного ажно очей виліз, а іншого на пір'я посадили, інші відбулися ударами молотка по голові. І сталося це в новорічну ніч, але це вже інша пісня Содому і Гоморра…

У цьому убогому бомжатнику, будинку для бездомних, на Синопській набережній 26, під назвою РБОО «нічліжка» проживали, не тільки кримінальники-нулики, чукча і три хохла, тобто, жителі з Донецької області. Решта українців – це бандерівці-фашисти, а й жила два ченці Православної церкви, яким вже набридло вірити в Бога, і вони вирішили зробити собі літні канікули від, даного ними обіду слухняності і заборони деяких мирських спокус, дотримуючись, зрозуміло, головний обід безшлюбності, даного при постригу. Звичайно, вони, в таємниці від інших ночами, копирсалися пальцями один в одного в жопе, і, по всій видимості, вони не потребували скасування цього обіду, через не стояння деяких стоячих частин тіла, в районі паху. Втікши з монастиря Олександро-Невської лаври, міста Санкт-Петербурга, вони свідомо забули всі статутні закони і підкорилися мирському беззаконню: курили, бухали, матюкалися і, врешті-решт, після цього перед сном, каялися своєму Господу. Звичайно, їх можна було зрозуміти, адже батько Серафим, вже монашествовал років двадцять, з незапам'ятних радянських часів і навіть сидів у зоні, для кримінальників, за релігійні переконання. А батько Фіона, служив на терені святому по менше – років дванадцять, але постриг отримав лише недавно і від цього навіженого ченця Серафима, з Києво-Печерської Лаври, від куди його посадили ще в совдепії і у нього почалися поневіряння по монастирях і церквах. Як Серафим неодноразово говорив, що його душа давно вже на небесах, а ось плоть все не вгамуватися і не здохне. І він чекав цієї години щовечора, молячись перед сном. Їх Бог мабуть теж розумів, що вони не залізні, адже основний обід безшлюбності вони шанували, виконували, не приступаючи його і взагалі не звертаючи уваги на жінок, як на інтим. А гроші у них водилися без праці і так само зникали, як і приходили.

В «нічліжки» у них відразу з'явилися багато лже друзів-товаришів по чарці, і ченці по неволі стали, свого роду, годувальниками деяких дармоїдів-блатних, які раз у раз поневолювали інвалідів і людей похилого віку свого поверху, а також до них прирівнювалися і безпорадні бідолахи жебраки, своєї щоденної мздой. Але ченці поступово зметикували цю халяву з їхнього боку і вирішили змінити коло спілкування і місце ночеванія, вдавшись до звернення до мене і нічлігу в підвалі гуртожитку Семінарії Олександро-Невської лаври, де колись навчався і Алексашка Невзоров. Я тоді ще не втратив навички і досвід вуличної бійки і користувався серед блатних особливим авторитетом. Мене називали без баштовим і сперечатися часом не вирішувалися. Коротше кажучи, зі мною не зв'язувалися і я, вислухавши Серафима і Фіону, які знали про моє авторитеті реально, а не за чутками, з приводу спілкування і заробітку, завбачливо погодився. Суть полягала в тому, що я був свого роду гаманець-охоронець. Вони, в облаченні підрясника, заходили в будь-який магазині пропонували помолитися за здоров'я рідних, напередодні, нібито, від'їжджаючи в якісь Псковські печери. Одне ім'я коштувало знову в сумі двадцяти рубльов. Гроші передавалися мені, а квитки, взяті в Казанському соборі, спалювалися під їх молебень. Я був, на відміну від них, одягнений в цивільний одяг, але з бородою. Це робилося на випадок, якщо менти хапнути нас, то я за типом лівий, а у них в наявність не копійки. І все йшло чудово. В день ми «рубали», тобто, отримували просто так, не по одній тисячі рублів і після роботи бродили по шинках, де розливали по сто грам, нажіраясь до свинячого виду. І брели до себе в келію, семінарської общаги, при Олександро-Невської лаври, ситі і п'яні, задоволені і втомлені, від пройдених дня, але дорога додому була і небезпечна, і важка. Прокидалися по-різному, бувало і в витверезнику. І ось знову нас везуть уже добряче п'яних в відділення міліції. Фіона зовсім очі посоловіли. Свиду він був худорлявий, дуже добрий, начитаний і наївний. Вираз обличчя, особливо п'яного, схоже на лик тупорилого барана з косими очима. Серафим, навпаки, був косоокий і жирний, як свиня, жадібний і хитрий. Постійно доводилося його обшукувати, аж до анального отвору, де ховають зазвичай героїн, кокаїн і травичку. Правда в анальний отвір лазив батько Фіона, він же і був ініціатором обшуку всіх по черзі, зрозуміло, крім мене, адже гроші були у мене, та й міг я врізати по сопатке або по печінці, для довіри і віри в моє слова, тому вони завжди вірили в мою конкретність. І після виявлення грошових купюр, отець Серафим каявся і просив вибачення, стаючи на коліна, здивовано дивуючись, як вони туди закотилися, бурмочучи: