Валентин Красногоров - Пьесы на украинском языке. Собрание пьес в 18 книгах. Кн. 18

ЯГО. Боюся, синьйоре Людовіко, що нам цей вечір спогадів нічим не допоможе. Фінальна сцена поставлена вами настільки невдало, що зрозуміти в ній що-небудь буде неможливо.

ЛЮДОВІКО. (Непривітливо.) Ти, звичайно, поставив би її краще.

ЯГО. Поза всяким сумнівом. У вас актори без будь-якого сенсу ганяли по сцені, викрикуючи і вимахуючи руками, і все це ви називаєте режисурою.

ЛЮДОВІКО. Я зробив цю картину дуже динамічною для того, щоб передати схвильованість персонажів, а не для того, щоб проводити за нею слідчий експеримент.

КАССІО. До речі, ще один анекдот? У суді слухається справа про згвалтування. Прокурор оголошує: «Потерпіла вимагає проведення повторного слідчого експерименту!»

ЛЮДОВІКО. Кассіо, вгамуйся. Давайте спокійно розберемося, хто що робив на сцені, після того як Отелло задушив Дездемону.

ОТЕЛЛО. Знову? Я ж кажу – я її не задушив!

ЛЮДОВІКО. Заспокійся, я кажу це в театральному сенсі.

ОТЕЛЛО. А я не хочу це чути ні в якому сенсі.

ЛЮДОВІКО. Обвинувачення з тебе ще не знято.

ОТЕЛЛО. А ніхто його проти мене і не висував. Ви прокурор, чи що? Не задушив, і все!

БЯНКА. А я думаю, що таки задушив. Після цього вона ще як-не-як прохрипіла одну-дві фрази, і потім вже остаточно квікнула.

ЛЮДОВІКО. Бянко, тебе ніхто не питає, що ти думаєш. Ти краще скажи, що ти робила у цей момент на сцені.

БЯНКА. Я? Нічого. Стояла біля Кассіо і демонструвала публіці свої ноги, як ви мені веліли на репетиції.

ЛЮДОВІКО. Нічого подібного я не велів. Я просто нагадував, що тобі слід вести себе як куртизанка.

БЯНКА. Ну, я й вела.

ЛЮДОВІКО. А що робила ти, Еміліє?

ЕМІЛІЯ. Викривала Яго, поки він мене не вбив.

ЯГО. Але спочатку ти припала до Дездемони і довго не могла від неї відірватися. Може, в цей час ти її і задушила?

ЕМІЛІЯ. І заодно штрикнула її ножем? Адже він був у тебе! Той ніж, з яким ти за мною ганявся.

ЯГО. Той ніж був із гнучкої гуми і ти прекрасно це знаєш. Він і зараз при мені . (Виймає з-за пояса і демонструє всім бутафорський ніж.)

ЕМІЛІЯ. Мене вбив театральним ножем, а її – справжнім. Адже після того, як вона тобі зрадила, ти її зненавидів.

ЯГО. Можна подумати, що ви всі її обожнювали.

ЛЮДОВІКО. Перестаньте сперечатися. Кассіо, твоя черга.

КАССІО. Всі ви бачили, що я вийшов на сцену і стояв на ній разом з вами. Потім ми оголили мечі, схопили Яго, і на цьому все скінчилося.

ЛЮДОВІКО. Але поки ми його переслідували, ти міг непомітно ткнути мечем і Дездемону. Адже вона відмовила тобі, першому красеню, у своїй прихильності. Ти і роль Отелло не отримав через неї, хоча дуже хотів.

КАССІО. Ви теж мріяли її прирізати. Адже вона при всіх принижувала вас на кожній репетиції.

ОТЕЛЛО. ( КАССІО. ) Ти хотів отримати мою роль? Це для мене сюрприз. Так ось чому ти почав упадати за цією стервою!

КАССІО. Чому, власне, ця роль твоя? Судячи з того, як ти її граєш, ти і поняття не маєш, хто такий Отелло і з чим його їдять. Бьянка – і та зіграла б цю роль краще.

Коротка пауза.

ЯГО. Стоп! Ми зайшли не в той ліс. Я пропоную випити по чарці й заспокоїтися.

КАССІО. Слушна пропозиція.

ОТЕЛЛО. Коньяк ще є?

КАССІО. Тільки горілка.

БЯНКА. Це навіть краще. Наливайте!

Кассіо розливає горілку. Усі мовчки п'ють. Пауза.

ЕМІЛІЯ. Послухайте, що я вам скажу. До Дездемони в гримерку перед початком вистави заходив її, так би мовити, покровитель.

БЯНКА. Директор, чи що?

ЕМІЛІЯ. Ні, інший, головний. Ну, знаєте, цей, з крутих.

БЯНКА. Я щось не розумію. Хіба вона не з директором?..

ЕМІЛІЯ. Дорогенька, ти ще недосвідчена і не знаєш, що у порядної актриси має бути, щонайменше, два покровителя: один директор або головний режисер, котрий дає ролі, інший – крутий, який дає гроші.

КАССІО. Еміліє, твоя юна подруга не гірше тебе знає, як треба жити. Продовжуй. Що ти хотіла сказати?

ЕМІЛІЯ. Коротше кажучи, вони крупно посварилися.

ЛЮДОВІКО. Ти впевнена?

ЕМІЛІЯ. Ще б пак! Ніжна Дездемона крила його таким добірним матом, що нам і не снився. Нам ще треба вчитися і вчитися.

КАССІО. (Балагурить, як завжди.)

Дездемону враги катували,

Хотіли її волю зламать,

Дівочі уста прошептали:

Не вийде, ядрі твою мать.

ЯГО. (Емілії.) Ну, посперечалися вони, ну, посварилися. А нам що до того?

ЕМІЛІЯ. А до того, що, може, саме він з нею і порахувався. А ми тут ні при чім.

ЛЮДОВІКО. Яким чином він міг з нею порахуватися?

ЕМІЛІЯ. Дуже просто. Поки ви у фінальній сцені кривлялися і награвали пристрасті, він із куліс зайшов позаду ліжка – та й по всьому.

КАССІО. Коли ж він встиг?

ЕМІЛІЯ. Хіба довго вміючи?

ЯГО. Ні, все це попахує дешевим криміналом. Навіщо йому було її вбивати? Тільки себе підставляти. Міг би просто перестати їй давати гроші.

ЕМІЛІЯ. Це було б занадто жорстоко з його боку.

БЯНКА. А я, знаєте, чого боюся? Якщо цей тип подумає, що це ми кокнули його пасію, то він дійсно порахується – з нами.

КАССІО. Уб'є, чи що?

БЯНКА. Звідки я знаю? Може, і вб'є. Якщо він і справді такий крутий.

Всі переглядаються.

ЯГО. Не кажіть дурниць. Навіщо йому нас вбивати? Можна зробити простіше: дати прокурору в лапу, і він нас всіх пошле за грати.

ОТЕЛЛО. Кажуть, тепер у в'язницях є театри.

ЯГО. Ось, у такому театрі ми років з десять і пограємо.

ЕМІЛІЯ. Я не розумію – ви жартуєте чи всерйоз?

ЯГО. Ми дуже серйозно жартуємо.

КАССІО. Я б сказав – ми дуже жартівливо говоримо серйозні речі.

ЛЮДОВІКО. Ось що, дорогі панове. Пора закінчувати розмови: поруч лежить убита жінка, а ми лепечем язиками. Хтось з вас її вбив і не хоче зізнаватися, але я маю намір розслідувати цю справу до кінця, просто зараз, по гарячих слідах.

БЯНКА. Чому з «вас», а не з «нас»? Може, ви її і вбили. Адже ви ненавиділи її більше за всіх.

ЯГО. І чому ви вирішили, що уповноважені вести слідство?

ЛЮДОВІКО. Тому що я серед вас старший за положенням.

ЯГО. Ну і що? Як режисеру ми вам підкоряємося, але тут не сцена і не театр.

ЛЮДОВІКО. Саме тут сцена і театр. І ви мої актори, і це мій спектакль.

ЯГО. Але це вже інший театр і інший спектакль. І ви тут більше не хазяїн.

ЛЮДОВІКО. Хочете керувати розслідуванням самі – будь ласка.

ЯГО. Я нічого не хочу. Вірніше, я хочу випити.

ОТЕЛЛО. Ми всі цього хочемо.

БЯНКА. А я хочу додому.

ЛЮДОВІКО. Ні, поки ми з цією справою не розберемося, ніхто звідси не вийде. Ключі від театру у мене.

ЯГО. Я пропоную ось що: давайте розійдемось ненадовго по своїх гримерних, і кожний окремо спокійно обміркує цю ситуацію. Потім зберемося знову і тоді вирішимо, що робити далі.

Всі переглядаються.

ЛЮДОВІКО. Що ж, це розумно.

ЕМІЛІЯ. Я теж згодна.

БЯНКА. А я боюся.

КАССІО. Якщо ти боїшся сидіти один у своїй гримерці, ми можемо разом піти до мене.