Ірина Солодченко - Перекручена реальність

– Збожеволіти можна… Я знаю одне. У реалі дуже важко знайти причину сильного душевного хвилювання. Основною умовою, яка провокує його виникнення, є наявність конкретної ситуації. І це моє завдання – розібратися в ситуації. А встановлення мотивації вчинків із застосуванням судово-психологічної експертизи є непевним. І я – проти залучення психологів в цьому питанні, тому що мотив – одна із ознак суб'єктивної сторони злочину, належить до сфери правової науки і не може бути предметом дослідження експерта-психолога. Коні мав рацію, коли передбачав до чого дійде, якщо психологи почнуть впливати на суддів. І справа Хогана – тому підтвердження. Ти знаєш, моя сестра ходила влаштовуватися на роботу, а там у відділі персоналу сидить от така психолог…

Але тут в Ігоря задзвонив мобільний. Він вийшов поговорити на балкон, а потім вбіг, схопив папку, та зупинився, ляснув себе по чолі і пішов у спальню перевдягатися:

– Пробач, мила, потрібно терміново їхати. Потім дослухаю про твою сестру…

Зачиняючи двері, вона подумала: «А чому не запитати Ігоря про роботу для Каті. Він має великі зв’язки, може у судах є вакансія бухгалтера…». Та коли згадала Катрусю в джинсах і вираз обличчя Ігоря, який вислуховує це прохання, роздумалася…

7

Ніна Короєдова (сестра потерпілого у справі Забарова) жила зі своїм чоловіком Іваном та сином у слобідці, над балкою. Будинок, де вони мешкали, залишився Ніні від батьків, які померли один за одним десять років тому. Денис був на дев’ять років молодший за сестру, тож вона оформила над ним опікунство. Та виховувати брата було дуже важко. Дівчина працювала на пошті, зарплату мала невелику, а слобідка – це страшний район…. В кожному будинку – або наркоман, або п'яниця. Хлопці, які тут народжувалися, одразу потрапляли в атмосферу пиятики, хуліганства, бійок та сварок. Одиницям пощастило стати нормальною людиною…

І такі райони є майже в кожному місті. Народився там – і ти потенційний злочинець або жертва. Ще в дитячому садку діти вивчають жаргон, а в школі долучаються до наркотиків чи алкоголю. Як правило, міліція неспроможна налагодити порядок у такому районі, незалежно від того, де він розташований – у Сполучених Штатах, Україні або Китаї. Єдиний превентивний захід – це зачистки.

Підсудні часто характеризують себе таким чином: «Я – з неблагополучної родини». В цій фразі – претензія суспільству. Не упоралася громада, дозволила цій дитині народитися серед наркоманів та кримінальників, а тепер карає її за свою ж хибу та необачність… Найлегше запроторити хлопця до в'язниці.. А у чому він винний? Лише у тому, що не там народився… А чи був у цієї дитини шанс жити іншим життям?.

Денис теж не уник сумної долі… Як сестра не намагалася відгородити його від поганого впливу, та він зв'язався із слобідським хуліганом Каліциним, який ввів його у компанією шибеників. Ватажком там був знаменитий Вовка Куйбіда… З того часу Дениса наче підмінили: додому майже не з’являвся, вчився погано. Зітхнула Ніна лише тоді, коли брата взяли до армії. Та й то сама приклала до цього руку: зателефонувала у військкомат, коли брат був вдома і його взяли вранці тепленьким. Допоки він служив, Куйбіду запроторили до в'язниці, а Каліцина штрикнули ножем у п’яній бійці.

Коли Денис повернувся з армії, Ніна вже вийшла заміж. Стали жити всі разом у батьківській хаті над балкою…. Хлопець пішов працювати вантажником до найближчого магазину, і все начебто залагодилось. Згодом він перейшов у охоронці, а потім чомусь занудьгував і почав пиячити разом із її чоловіком. А як обидва напивалися, то доходило і до бійок. Одного разу Ніна прийшла з роботи, і побачивши жахливу картину, сіла в кутку й гірко заплакала. П'яний обістяний чоловік розтягся горілиць на підлозі, а брат спав на канапі. Навколо Івана розпливлася мокра калюжа, а по його неголеному обличчю з відкритим ротом повзала муха. Ніякого просвіту в житті…

Уся в сльозах, дівчина схопила синочка, який сидів на стільчикові біля дверей і байдуже дивився на тата. Вона міцно притулила його до себе й заголосила ще дужче. Що з нього виросте? Як підросте, то й його затягне ця клята слобідка, як затягла вона її брата…

… Ніна сиділа на кухні і чистила картоплю на вечерю. Грюкнула двері і увійшов чоловік. За запахом вона відчула, що той був напідпитку… Взутим Іван пройшовся по щойно вимитій підлозі до вітальні, щось там довго шарудів і вийшов вже без черевиків. Потім сів біля вікна і спитав:

– Знову вешталась по судах? Ще й адвоката найняла…І так грошей катма!

Ніна зчепила зуби.

– Не твої гроші …

– Що вже туди ходити? Не повернеш твого братика, та… Тільки лихо від нього було.

– Яке тобі від нього було лихо? Що він тобі поганого зробив?

– На похорон скільки витратилися… Вони думають платити за це? Ти став питання руба: або вони заплатять або…

Що «або» Іван, мабуть, і сам не знав. Ніна мовчки чистила картоплю, а чоловік посидів і вийшов надвір.

Дівчина стерла сльозу і почала згадувати… Яка вона була щаслива, коли Денис пішов працювати охоронцем у банк. Він припорядився, з’явилися нові знайомі і головне – кинув пити. З того часу він почав цуратися Івана, і той його зненавидів. «Що він з себе вдає? – кричав чоловік, коли нахлистувався. – Вважає, що він щось інше?» Та Денис не звертав на це жодної уваги. Він поділився з сестрою, що закохався в дівчину, яка працювала у тому самому банку де і він. І так закохався, що засоромився свого життя і своєї роботи, на який він сидів цілими днями і нічого не робив. Кинув якось: «То робота для старого діда». І замислився: як би знайти іншу роботу? Пішов тимчасово на ту кляту автостоянку, а дівчині своїй сказав, що влаштувався менеджером на фірму. Гадав за деякий час дійсно стати менеджером… Наміри Дениса були настільки серйозними, що подеколи він заводив розмову про те, що будинок доведеться ділити на дві частини і робити окремий вхід. Ніна радо погодилася… Згодом так і зробили: дві невеличкі кімнатки зайняла Ніна із своєї сім'єю, а Денисові дісталася одна велика кімната. Він збирався прибудувати ще кухоньку, а більшу кімнату поділити на дві частини. Та встиг лише двері закласти й ґанок спорудити…

Думки Ніни перервав синок. Малий забіг до хати із скривленим від плачу обличчям, кинувся до матері і заховався в пелені.

– Мама, – схлипував він, – ця сюка мене вдарила!.

– Синочок, та хіба ж можна таке говорити? Де ти таких слів набрався?

– А всі так кажуть: і тато, й Колька каже…

– Ти не слухай того Кольку…

І тут хлопчик підняв своє ніжне дитяче личко і … плюнув… На неї плюнув…На матір!

– Що ти робиш? – скрикнула Ніна і дала синові стусана.

– Дура! Мамка – дура! – вибіг з хати, а вже з вулиці крикнув. – Сюка!