Ірина Солодченко - Перекручена реальність

Сторона Забарова була приголомшена…Вирок – то дійсно найважчі хвилини в судовому процесі. Коли йде розглядання справі, то людина ще не є осудною, а коли хвилина вироку наближається, то конкретизується й майбутнє… Мати Забарова схопилася за голову й заледеніла, а його дівчина завмерла і прикрила очі… Та це був лише початок… Далі слово надали потерпілій стороні. Потерпіла попросила зачитати своє слово сидячки і їй дозволили. Причому суддя додала, що за бажанням учасники процесу можуть вимовляти свої виступи сидячи. Ніна сказала, що вона не вірить жодному слову підсудного про який уламок скла й загрозу його життю зі сторони брата. Вона відкинула всі спроби представити її брата як наркомана й неблагополучного елемента. Так, були складності з його вихованням, так він залишився без батьків у підлітковому віці й було всіляке до армії. Та з армії він прийшов з метою почати нове життя й був на шляху до цього. Денис влаштувався на роботу, хотів одружитися й мріяв про кваліфіковану роботу, тобто хотів одержати професію… Вона вказала, що протистояння Забарова й її брата було нерівним, бо Забаров – то навчений вояка і фізично міцніший за нього. Дії Забарова саме як навченого у спеціальних військах – потрійно карні. Сили були нерівні… Це було побиття її брата, а не бійка, як це хотіли показати деякі свідки. Потім вона перейшла до зброї й здивувалася, що виявляється вогнепальну зброю в Україні можна купити вільно, як картоплю в магазині. За тим вона перейшла до Лисенка, який накрутив Забарова, представивши йому події в гіпертрофованому вигляді. Якщо Лисенкові дійсно загрожувала реальна небезпека від Дениса, то в нього була можливість або покинути місце події, або викликати міліцію. Та Лисенко зволів викликати пасинка. Вона виразила своє щиросердне співчуття, по-перше, дівчині Забарова, яка на слідчому експерименті мало не зомліла й свідкові Кириченко, якій загрожувала реальна небезпека піти за її братом, адже Забарову нічого не було варте в той страшний момент позбутися зайвої очевидиці… Тут Ніна не витримала й заплакала……Плакала як дівчинка… Всі мовчали й чекали, допоки вона заспокоїться… Чекала і суддя…

Нарешті Ніна заспокоїлась і продовжила…Брат затіяв перепланувати будинок, він хотів одружитися на коханій дівчині. Він був товариським і доброзичливим…Вона була не лишк його сестрою, але й другом і знала, що він добрий та неконфліктний. Якби Денис залишився живим, тобто тільки поранений, то Забаров наразі не сидів би за ґратами… Вона впевнена, що її брат йому б пробачив синці, бо був незлобивим і довго зла на людей не тримав. Люди любили його, всі сусіди в шоці й не розуміють за що Дениса можна було вбити. Життя для неї зупинилася того самого дня… І ця трагічна подія може сприяти ще такому повороту її долі, який невідомо яке відлуння матиме у майбутньому… Вона й ворогам не бажає пережити цей біль – втрати таким неприродним чином єдиної близької для неї людини… Як можна було практично серед білого дня розстріляти її єдину опору в житті??? Лисенко – доросла людина, і йому треба було думати, що пістолет може забрати чиєсь життя перед тим, як викликати свого пасинка…

Після паузи суддя представила слово представникові потерпілої. Адвокат Щеглова стисло виклала, що сторона потерпілого – за додаткове розслідування, але з іншого приводу – перекваліфікації не вбік зм'якшення покарання, а вбік перегляду винуватців події. Головним винуватецем того, що сталося є Лисенко, який і повинен зазнати кари. Забаров – тільки знаряддя в руках Лисенка, який спокійно спостерігав за діями пасинка, не намагаючись загасити конфлікт, а тільки всіляко роздмухуючи його. Єдиний незаангажований свідок Кириченко спостерігала бійку й бачила, як Забаров прицільно вистрілив у Прокопчика. Можна уявити жах цієї дівчини, коли вона зрозуміла, що буде наступною. Віддаючи належне Забарову, він не забрав життя у незручного свідка… Все вищевказане свідчить не тільки про перекваліфікацію справи Забарова на частину другу статті 115 КК України, але й до залучення Лисенка до відповідальності за вбивство з хуліганських мотивів, з огляду на те, що за свідченням Лисенко перебував у стані алкогольного сп'яніння…

Адвокат Куреник побудував свій захист на тому, що його обрали адвокатом саме як колишнього слідчого, який може зрозуміти колишнього військового… Забаров прийшов до органів повинитися, і це зафіксовано слідством. Наміру вбивати, на думку адвоката, в Забарова не було, тому що ще з ранку він намірявся шукати роботу, а не: «А дай-но я підстрелю Прокопчика!». А за версією прокуратори, він мав умисел вбивати вже дорогою до автостоянки. Навпаки, приїхавши на місце події, він доброзичливо запитав: «Що тут трапилося?». Ніхто з свідків не стверджував, що Забаров при цьому випромінював агресію… Він намагався заспокоїти сторони, які сперечалися.… Далі про автоматизм… Я теж тренована людина, і знаю, як треновані відповідають на удар… Автоматично, добродії… Автоматично! Як колишній працівник МВС я розумію свого підзахисного. Якщо мене зненацька ляснути зі спини, то я відповім ще не таким ударом під дихало!!! Виучка Забарова і його вміння стріляти – зм'якшуюча, а не обтяжуюча обставина. Він знову протестує проти ствердження, що в діях його підзахисного був злочинний умисел, адже він не виношував свої плани заздалегідь. «Раптово виниклого наміру» не буває. Якщо рішення вбити виникає «раптово», то це свідчить саме про афект і емоції, які розряджаються в результаті сильного душевного хвилювання. А дозвіл на зброю йому було видано відповідними органами…. Психологічна експертиза проведена безграмотно, тому що експерт Кравцова не досліджувала стан його підзахисного на момент здійснення злочину. Він просить врахувати щиросердне каяття підсудного і все ж таки перекваліфікувати його діяння на необережне вбивство.

Дівчина Забарова попросила суд врахувати, що вона відшкодувала значну суму збитку потерпілим, і надалі, по можливості, сплатить будь-яку суму, яку призначить суд.

У своєму останньому слові Забаров вибачився перед потерпілою стороною, хоча ситуація була недвозначною, і наразі це його мати могла бути потерпілою. Він вибачається якщо його слова, які він говорив у свій захист, приносили біль сестрі Прокопчика. Потім він вибачився перед своїми рідними й близькими, котрим приніс багато горя і яких він вкинув не тільки в катастрофічні матеріальні збитки, але й змусив потерпати від принижень, образ, зневаги, презирства…. Понад усе він вдячний своїй нареченій, яка страждала найбільше…. Він уявляє, скільки вона знесла при спілкуваннях з конвоїрами, коли займала чергу до тюрми о четвертій годині ранку перед роботою. І скільки їй ще, бідній, доведеться перетерпіти… Він проклинає той день і час, коли все це трапилося, тому що це миттєво перекинуло його життя до гори ногами… Все це трапилось, коли він збирався створити сім’ю і мріяв про донечку. А тепер, якщо його донька колись і народиться, то він ніколи не побачить, як вона зростає, як робить перші кроки. Їй скажуть, що тато – у далекому відрядженні… І він не знає, як подивиться їй колись у вічі… Проте він наполягає, що вбивав не навмисно… І привів цьому безліч доказів. Він їхав з твердим наміром просто захистити вітчима… Трагедія трапилося з необережності…