Татьяна Лебедева - Бандерівка

— Тільки підносять це відео як зняте зараз, ніби це йдуть майданівці зі своїми гаслами.

— Так пишуть, що на Майдані і чай з наркотиками роздавали, — усміхнулася Богдана.

Відео було перезалито на Ютуб декілька разів з різними датами. І якщо покопатися, дійсно, можна було знайти найперше джерело річної давності. Але кого це цікавило? У Росії всі вірили телевізору. А ЗМІ брехали і вивертали факти навиворіт. Один і той же актор тієї ж самої лікарняної палати представлявся на різних каналах то постраждалим антимайданівцем, то німецьким наймитом-радикалом. Марія Ціпко, яку прозвали «гастролеркою», давала інтерв'ю російському телебаченню то як мати беркутівця, то як мешканка «проросійської» Одеси, а через кілька днів її вже показували уродженкою Севастополя, і вона зі сльозами на очах розповідала про «звірства фашистської хунти».

Сашко ж не зустрів жодного фашиста в Києві. І жодного разу за рік життя в Україні йому ніхто не дорікнув у тому, що він росіянин, що розмовляє російською, а не українською мовою. Але російська преса на всю мусувала тему притискання російськомовного населення. На кордон з Україною підтягувалися танки, а Сашин брат хапався рятувати народ із «лап бендерівців, які при зовнішньому невтручанні знищать тисячі людей». Єдине ж чого боявся Саша, будучи росіянином, це введення російських військ в Україну.

22 лютого президент Віктор Янукович, побоюючись розправи, утік з країни. Він намагався вилетіти з Донецька чартерним рейсом, але виліт літака заборонили. Тоді він перетнув Україну і таємно, через Сімферополь, з допомогою військових, все-таки прибув у Росію. Дізнавшись про це, Верховна Рада обрала виконувача обов'язків президента і призначила нові вибори на травень.

Наступного дня Богдана поїхала зі знімальною групою в КМДА. Народу на Майдані було багато. Все горіло жовтими і синіми кольорами. Біля входу в будівлю стояли молоді люди і весело співали «Яник здався без бою!». «Е-е, камон! — голосно підспівала вона і крикнула оператору, — Знімаймо!». У дверях з'явився чоловік середнього віку в білому халаті лікаря. Він витер рукою піт з чола і, примружившись, оглянув площу. Очі, від втоми і безсонних ночей оточені сіткою зморщок, посміхалися.

— Як вас звати, — запитала Богдана.

— Микола. Я хірург, працюю тут уже тиждень.

Він дістав з кишені халата залізну кулю, яку тільки вчора вийняв із стегна пораненого.

— Вирішив залишити собі на пам'ять. Сподіваюсь, це була остання куля в моїй практиці. Слава Богу, все закінчилося!

— А що з окулярами? — на мотузці на шиї у Миколи висіли окуляри з розбитими стеклами. — Невже вам теж дісталося?

— Нііі! — він засміявся. — Коли ми дізналися, що Янукович готовий піти у відставку, ми почали так обійматися, що у мене стекла повилітали. Ось і з тріщинами тепер.

— А який у вас зір?

Відразу після стріму Богдана зайшла в оптику й купила нові окуляри. Вона відправила групу на канал, а сама повернулася до КМДА. Микола вже оглядав пораненого.

— Будь ласка, візьміть, — протягнула вона йому окуляри.

— Ну що ви, не треба! — збентежився він.

— Прошу вас! Я хочу хоч якось допомогти людині, що врятувала не одне життя, — вона молитовно склала руки.

Деякий час лікар ще червонів і відмовлявся, але врешті-решт прийняв подарунок. Зіщулившись, він натягнув окуляри на ніс, подивився крізь них вдалину, потім на свою руку і широко посміхнувся.

— Підійшли.

Наступні кілька днів були оголошені днями жалоби. Київ висловлював скорботу за загиблими на Майдані. Саша і Богдана виїхали ввечері в центр. Тепер площу, на якій вони кілька днів тому пересувалися в диму і під кулями, було завалено квітами і розфарбовано вогниками тисяч свічок. Троянди, гвоздики, ромашки, тюльпани, червоні, білі, жовті — купами в людський зріст лежали біля барикад і біля постаменту стели. Через весь Майдан з квітів було викладено доріжки, по яких нещодавно пересувалися бійці. І якщо ще вчора площа задихалася в диму, тепер вона потопала у квітковому ароматі. Здавалося, стільки квітів не було у всіх крамницях Києва, їх везли з околиць. Гості з інших міст приїхали оплакувати героїв. Люди запалювали маленькі лампадки та свічки і молилися за душі загиблих та за нову Україну. Матері та дружини ридали. Над усім цим спокоєм було чути православний молебень, і церковні дзвони велично лунали у чистому темному небі.

— Подивись! — Богдана відкрила на телефоні новини каналу.

Репортер вів пряму трансляцію з Майдану, голос його час від часу переривався від хвилювання, він відвертався від камери, трохи заспокоювався і продовжував розповідати далі: «Найголовніше, що в обличчях людей уже немає безвиході. Люди вперше побачили надію, вона постала перед ними в останню пару-трійку днів. Всі налаштовані на мир. Вже видно як вперше посміхаються».

Саша і Богдана пройшли ближче до сцени. Збоку від неї активістами була встановлена дошка з фотографіями та іменами загиблих. «Душу й тіло ми положим за нашу свободу...» — свідчив акуратно виведений від руки напис. Списки «Небесної сотні» ще уточнювалися, не всі фотографії були прикріплені.

— Дивись, це Харлей! — вигукнув Саша.

лабрадор-ретрівер тілесного кольору лежав напроти щита біля величезної купи квітів.

— Харлей! Харлей! — Сашко підбіг до нього. — Де Вася? Де твій господар?

Собака не рушив з місця, тільки повів величезними сумними очима. Все тіло його було обм'якле. мовби його знову побили, і він не міг встати. Ноги проходили туди-сюди прямо перед носом пса, здавалось, ще міліметр, і вони вдарять його по морді. Але лабрадор не звертав уваги, він дивився кудись у порожнечу перед собою, схудлий і пошарпаний.

Богдана заплакала. На дошці загиблих висіло Василеве фото. Серед сотні інших молодих і літніх осіб він посміхався так само широко, як і в житті, високо оголивши верхню десну. Він виглядав набагато молодше, ніж в останню зустріч тиждень тому. Вітер тріпав густу чорну шевелюру, щоки і підборіддя були чисто виголені. Хто приніс сюди це фото? Хто впізнав його? У цьому місті у нього не було сім'ї та рідних. Лише собака, колишня дівчина і, можливо, Костя.

Сашко обійняв Богдану, вони опустилися на плиту біля Харлея. У мегафон почали поіменно називати всіх, що віддали своє життя тут на Майдані за свободу і демократію, за чесність, за майбутнє країни без злодіїв і бандитів. Виголосили і Василеве ім'я. Харлей стрепенувся і загавкотів. Жінка поруч злякалася і відбігла подалі. Потім гавкіт став тихіше. Лабрадор знову ліг на землю і тихенько заскавчав. У Саші защеміло серце, навернулися сльози, він з силою стиснув зуби, щоб не розридатися. Тисячі вогників, свічок і лампадок розмилися перед його поглядом у погойдуване море яскравих різнокольорових відблисків.