Татьяна Лебедева - Бандерівка

На останній фразі голос його здригнувся, і він закрив очі руками.

— Боре! — Богдана торкнула його за плече. — та це дурниці якісь. Я їй зараз зателефоную і все владнаю! Це ви спалахнули, напевно! Почекай дві хвилинки — зараз усе буде нормально!

Вона дістала з кишені телефон і почала набирати номер.

— Богдано, не треба! — Борис схопив її за руку. — Ти не розумієш! Ми не можемо спілкуватися, ми не можемо жити разом! Я скаженію від кожної її фрази про Україну і Майдан, а вона біситься, коли тільки бачить мене!

— Так не розмовляйте про це!

— Це неможливо. Розумієш, навіть коли мовчимо, воно ж усередині вирує. Дивиться на мене, стиснувши губи, а в очах ненависть. Я аж боюся її в такі моменти. Нібито мене вбити готова!

— Богдано, давай краще чайник поставимо. Боре, кава є? — коли Богдана відвернулася, Сашко міцно обійняв брата.

Феномен громадянської війни незрозумілий з точки зору законів життя.

Чому люди, які люблять, раптово починають ненавидіти один одного з-за Путіна, Януковича, Бандери — персон далеких від них, що не мають до їхнього особистого життя ніякого відношення? Сім'я щасливо живе своєю маленькою ячейкою, а потім — бах! — і довести провину або невинність політика набагато важливіше за власне щастя. Адже це йде всупереч людській природі, здоровому егоїзму, не кажучи вже про почуття любові і дружби.

Вони сиділи на кухні в густих сутінках. Кава парувала в чашках, але апетиту не було. Борис дістав пляшку віскі і налив собі, розбавив колою. Розмовляти було важко, намагалися перейти на роботу, друзів, але нічого не виходило. Борис не міг забути, що дружина пішла від нього, що він самотній і нещасний. Образа душила його.

— Чому Росія привласнила собі право лізти в чужі справи, в чужу країну своїми загребущими руками? Прийшли в наш дім зі зброєю, а потім називають себе братами! Відібрали у нас наші землі і ще назвали фашистами! Та це у них фашистський режим, ненавидять усіх: євреїв, українців, кавказців, американців. Права слова немає, незалежної преси майже немає, мітинги проводити не можна, референдуми тут же після Криму заборонили, навіть за інтернет-дискусії вже садять! У них нацистів у країні набагато більше, ніж у нас! Знову Росія розв'язала холодну війну з усім світом. Америка їх хоче захопити! Вічний міф, щоб виправдати свою агресію.

— У Росії всі ми виросли на ідеї змови Америки проти нас.

— Сашко, ти ж розумієш, що я не проти росіян? Я проти ідеологів, які нав'язали їм все це, проти уряду, який прикриваючись оманою, нападає на сусідні країни. А звичайні люди винні тільки в тому, що дивляться телевізор і вірять усьому, що там говорять. Та просто не знають вони іншого життя, не знають свободи. Стабільність їм дали, “вошиву” дешевеньку стабільність! Ватники!

Борис вилаявся відомою матірною кричалкою про Путіна.

Богдана кивала головою, їй прийшла в голову якась ідея.

— Нам потрібно висловити нашу думку, — збуджено промовила вона. — Донести до світової громадськості! Давайте підемо під російське посольство. Я напишу плакати! Наприклад, «Любимо росіян, ненавидимо Путіна» або «краще подбай про Росію». Абсолютно мирний мітинг, Саш! Ти, до речі, можеш вийти з плакатом «Путін, я росіянин, захисти мене від себе!»

— Щоб мітинг дійсно вийшов мирним, потрібні плакати типу «Стоп війні!» або «Росіяни, не йдіть на війну проти братів».

— Та хоч небесні ліхтарики з написом «За мирне небо!» запустимо! Боре, ти з нами?

— Звичайно!

* * *

З акцією біля Російського посольства в Києві їх випередили. 14 червня десятки розлючених українців закидали будівлю зеленкою і яйцями. Під звуки українського гімну перевернули припарковані навколо посольства автомобілі, зірвали російський прапор і обписали стіни матами. Назвали Путіна Гітлером і намалювали на воротах свастики, бажаючи сказати тим самим, що це посольство фашистської Росії. Цю свастику тут же показали в російських ЗМІ з коментарями "Українські фашисти напали на будівлю посольства РФ". Агресія киян тут же була спрямована проти них. Акцію засудило більшість країн.

Приводом для погромів стали військові дії на сході країни. Луганська та Донецька області, очолювані російським військовим, офіцером ФСБ Гіркіним, захотіли відокремитися від України. Напередодні, в ніч з 13 на 14 червня, на цій території ополченцями було збито літак з сорока дев'ятьма українськими десантниками. Усі загинули. Протистояння перейшло у відкритий збройний конфлікт, який розпалювався і підживлювався великим могутнім сусідом — Росією. Українці, які вічно сміялися, які не падали духом під час Євромайдану, котрі хохотали від душі при заявах Януковича з Ростова-на-Дону, що він живий і легітимний, які без єдиного пострілу віддали Крим, тепер міцно стиснули губи і ощерились. Вони почорніли від горя, заросли щетиною і злістю в очах. На сході йшла справжня війна, і вбитих було вже набагато більше сотні.

Як таке могло статися? Країна розвалилася на очах за кілька місяців.

— Розумієш, Захід і Схід України мають різну історію. Західні регіони аж до двадцятого століття входили до складу Австро-Угорської імперії, а східні — до складу Російської. Ось вони досі і тягнуть країну в різні сторони.

Двополярна Україна 2014-го зробила світ знову двополярним...

Головне, щоб вона не стала Польщею 39-го...

Кухонні розмови про політику значно помолодшали. В офісах, у транспорті, у кафе, в Інтернеті — всі стали політологами і військовими експертами. Показували і пояснювали один одному, прогнозували, сперечалися. Україна раділа статтям про швидке падіння путінської влади, про санкції проти Росії, відстежувала кожне слово підтримки від голлівудських зірок. Може, хтось допоможе? Може, хтось зупинить Сусіда і дасть Україні перепочити, зібратися з силами і налагодити життя у себе вдома самостійно? Самотужки розібратися з рідними українськими ополченцями-сепаратистами, без «допомоги» і нацьковувань російського брата. Адже ми «незалежні»! Ми мріяли про незалежність з часів Володимира Мономаха! А тепер на двадцять третьому році життя нас знову просять забути про свою свободу...

Богдана повернулася з роботи пізно. Її проект з модою давно вже закрився, як і більшість розважальних програм на каналі. З ранку до вечора йшли новини і політичні дискусії. Тепер вона готувала репортажі про простих людей різних професій, їхнє життя і думки. Познайомилася з батьком сімох дітей, який безкоштовно перекладав новини для Європи і США; з ковалем, який у вільний час виробляв прикраси для своєї дружини. Лікар показував їй свої малюнки аквареллю, токар читав власні вірші. І всі вони говорили одне: «Ми хочемо жити в мирній країні!».

На звук відкривання дверей з кухні вийшов Саша і поцілував Богдану.