Татьяна Лебедева - Бандерівка

— Побачимо ще, хто до кого бігти буде!

Костя оголив великі зуби.

— Я взагалі-то не бармен тут, — сказав він Богдані. — Малюю ескізи для цього грубіяна. А так займаюсь одежею: прінти для футболок, дизайнерські речі, сумки.

— Як цікаво! А де можна роздивитись?

— Так, у нас є сайт, — Костя дістав з кішені телефон і відкрив фотографії.

Долоні Богдани були теплими й приємно пахли, Харлей облизував їх кожного разу, як вони вертались від його вуха назад до носу. І Костю, і Васю, і собаку, здавалось, об'єднувало одне: великі й суворі на вигляд, вони були м'якими зсередини і швидко відкликались на посмішку.

У салон зайшли люди і, звикаючи до півтемряви після яскравого сонця, довго вдивлялися вглиб студії.

— Вам допомогти? — запитав Костя низьким голосом.

— Так, хотіли б подивитись ескізи татуювань.

Костя неохоче відійшов до них.

— Ти вже придумала, що хочеш набити? — запитав Саша.

— Зграю птахів, що летить, на лопатці.

— Вась, у тебе вийде таке?

— Старий, у мене є права й ліва рука та сіра речовина між ними. З цим я можу зробити все, що завгодно. Я можу набити цвяхом і кульковою ручкою. Якщо ти, звісно, зважишся на такі експерименти, — усміхнувся Вася, показавши свої великі чорні від малюнків руки.

Коли приготували інструменти, та місце, Богдана сіла в крісло. Вона посміхнулась і оголила своє худеньке плічко. У неї була світла шкіра з оливковим відтінком, гострі лопатки зухвало випирали. Саша відчув себе незатишно. Його охопило дивне хвилювання, якийсь легкий сум, щось тиснуло йому біля серця. І він зрозумів, що це була ніжність. Зворушлива ніжність до тендітної дівчини.

Костя повернувся і вмостився поряд в глибоке крісло.

— Ледь позбувся цих людей, — сказав він. — Спочатку про ескізи питали, а потім такі кажуть: “У тебе спортивна зовнішність, до якого спортзалу ходиш, давай займатись з нами, бла-бла-бла”.

— Ну це або з гей-параду вчорашнього або в тітушки тебе завербувати хотіли, — зареготав Вася.

— У кого? — перепитав Саша.

— Днями прославився один спортсмен Вадік Тітушко, не чув?

Саша мотнув головою.

— Спортом не дуже цікавлюсь.

— А це не спорт, це політика. Під час маршу опозиції він кидався на журналістів і одну жінку побив.

— Янукович проплатив спортсменів, кажуть, щоб вони його інтереси в сутичках відстоювали.

— Та гаразд, президент ваш? — здивувався Саша.

— Ти мов з місяця звалився! Може, ти ще не чув історію про те, як він капелюхи крав?

І Костя з Васею захлинаючись, перехоплюючи один одного, почали розповідати історію донецького парубка, який відсидів за молодих літ, плутав Ахматову з Ахмєтовим, називав Чехова поетом, матюкався в кадрі і обікрав країну. Вони смакували подробиці, як анекдот, який сотні разів передається з вуст в уста, але від цього не стає менш смішним.

— Одного разу Янукович хотів процитувати класика. Але не згадав ані фрази, ані фамілії. «Є таке висловлювання «завжди перемагає красота». Хто це сказав?» — запитав він і обвів поглядом присутніх. Довгу паузу несміливо перервав один чоловік: «Можливо, красота врятує світ? Достоєвський?» «Так, красота врятує світ», — виправив себе Янукович.

— Іншим разом Янукович заповнював анкету кандидата на піст Президента України. І зробив 12 помилок в 90 словах. Він написав, що він «проффесор», з двома літерами «ф»!

— Коли Янукович йшов на власну інавгурацію, від вітру двері Верховної Ради почали зачинятись перед ним, ледве не вдаривши нового президента. І в той же час на Дніпрі розвалився пам'ятник засновникам Києва – Кию, Щеку, Хориву та їх сестрі Либіді. Відвалилась його східна частина.

Прикрість та кривду, які у росіян зазвичай трансформуються в злість, українці виражали сміхом. При цьому не в’їдливим, не саркастичним, а живим реготом, наче вони жили за принципом «якщо ти не можеш змінити ситуацію, то хоча б отримай від неї задоволення».

Саша здивовано дивився на них. «Росіяни ставляться до українців, як до дурних молодших братів, бідних, відсталих в економіці й технологіях, — думав він. – Але є в менталітеті українців дещо зовсім інше, широке, відкрите світові та перемінам». Що саме – сформулювати словами йому ще не вдавалося . Він тільки бачив у них особливу жагу до життя й внутрішню свободу.

Богдана переносила біль стійко. Здавалось, вона взагалі її не відчувала. Тільки наприкінці, коли машинка вже другу годину била по лопатці, Богдана трохи зблідла й стиснула губи. Шкіра на плечі почервоніла й набухла, сукровиця текла, не зупиняючись.

Поки Вася працював над Богданою, вимальовуючи тонкі вигини птахів, що рвались догори, Саша намагався уявити власне татуювання. Воно повинно було нести в собі символічний смисл. Пам’ять про цей період життя. Щось пов’язане з Україною, веселими українцями, їхніми особливостями.

Коли Вася закінчив свою роботу з Сашею, була вже десята вечора. Тепер Сашкову руку огорнула графічна спіраль, яка нагадувала молекулу ДНК: дві лінії, поцятковані різними орнаментами, обвивалися і розходились, щоб перестрітися і доторкнутись у новій точці. Один з орнаментів був візерунком вишиванки, інший нагадував російську в'язь.

Обидва татуювання обробили ліками та замотали тонкою плівкою.

— Ну що, носіть довго й щасливо, — сказав Вася.

Він розправив плечі, підійшов до стійки й налив собі абсенту. Богдана, обійнявшись з Харлеєм, дрімала в кріслі. Довгий український день доходив до кінця .

* * *

У місті різко почалося літо. Тридцятиградусна спека не давала змоги ні спати, ні працювати дужче ніж найбожевільніша закоханість. У квартирі Богдани не було кондиціонера. Вікна її кімнати виходили на східну сторону, і вранці вона прокидалася рано, без сил і вся вкрита потом. Тіло було ватним, ніби вона заснула на осонні та з нею ось-ось трапиться сонячний удар. Підняти таке тіло з кроваті та ще й зі зламаною ногою коштувало зусиль. Але Богдана була не якийсь там слабак! Вона гучно вмикала музику й прямувала у ванну, де намагалась хоч якось охолонути розтираючи себе холодною водою. Потім Богдана брала чашку з гарячою швидкорозчинною кави й кульгала на балкон. Там її зустрічали дзвінким співом непомітні у листях пташки.

− Свєтка, я б ще раз із парашутом стрибнула, не роздумуючи! Якийсь у мене знову “літальний” настрій.

− Ти мені краще скажи чи почав Саша залицятись до тебе? — відповіла по телефону практична Свєта.

− Почав-почав, — Богдана засміялась. — Поки обережненько так, навколо дома кружляємо.

− А то він Борису моєму вже всі вуха протуркав , як ти йому подобаєшся!

− Та невже? — Богдані стало дуже весело.

− Ага, питав твою адресу. Я думала, що букет квітів надішле.