Татьяна Лебедева - Бандерівка

— Так, про це зараз всюди розмовляють. Я не люблю політику, ніколи нею не цікавилась, але навіть я вже в курсі цих новин. І, чесно кажучи, в мене стільки сумнівів з приводу цього. Не знаю, кому вірити. Я сьогодні спілкувалась з одним політологом на каналі, так він категорично проти євроінтеграції. В українському бюджеті дефіцит майже 60 мільярдів. І гроші брати десь потрібно, хоча б для виплат бюджетникам і пенсіонерам. МВФ обіцяв кредит чотири мільярди доларів, а Росія — п'ятнадцять, до того ж під невеликий відсоток. Євросоюз ще й висунув свої умови, там багато чого: комунальні послуги подорожчають, соцдопомогу зменшать...

Саша сховав коробочку назад в кишеню.

— Богдана, їж, а то все охолоне!

На столі димилася лазанья, кава так і стояла неторкана.

— Ринку збуту товарів у нас не залишиться. Росія зачинить свій торгівельний простір, а в Європі наші продукти зовсім не витримають конкуренції, — Богдана зітхнула. — Та і геї ще.

— Так, геї — це, звісно, біда!

— Це дуже смішно, але населення саме геїв боїться, навіть більше, ніж економічного колапсу. Ти ж знаєш, звісно, цей прикол, що Європа — це Гейропа.

— Я думав, ти займаєшся новинами моди.

— Так, моди. Але у нас на каналі всі тільки про це і розмовляють, так що не слухати неможливо. А ти що думаєш?

— Я б дуже хотів, щоб наші країни товаришували. Ось, мабуть, усе, що я можу сказати з цього приводу.

Нарешті Богдана помітила їжу. Вона відпила маленький ковточок кави, заплющила очі від задоволення, обличчя її стало менш напружене. За вікном було вже темно. Обережно підійшов офіціант та увімкнув маленький світильник на столі. Він спалахнув теплим жовтим світлом і відгородив їхній столик напівмороком від інших розкиданих у залі вогників. Саша згадав, що трапилось з ним останнім часом. Наприкінці літа, коли Богдані зняли гіпс, вони поїхали разом у Венецію. Там вони блукали по музеях і кривих вуличках, годували голубів на Сан-Марко, їли піцу на сніданок та вечерю, а одного разу ввечері на безлюдному причалі на “раз-два-три” зізнались один одному в коханні. А потім він надіслав їй на роботу факс з освідченнями; вони розгортали жуйки “Love is” і втілювали в життя слова , написані на вкладишах. Він передплатив їй модні журнали, а вона як завжди гучно сміялась і фотографувала усі приємні моменти для Інстаграма. З самого початку він бачив у ній те, чого не бачив ще в жодній дівчині. Вона мала первозданну віру в найкраще та бажання виправити недосконалість довкола. Саша був непохитно певен у своєму рішенні: у його житті могла бути тільки Богдана.

— Ти відігріла пальці? — запитав він.

— Так! Насправді я не дуже змерзла сьогодні! — вона кивнула на рожеві пухнасті рукавиці на стульці.

Саша знову потягнувся до кишені брюк, але в цей час на столі задзвонив телефон. Це була мама. На секунду він завагався.

— Ти чого не береш? — здивувалась Богдана.

Він кивнув їй головою і натиснув “відповісти”.

— Ну як все пройшло? — відразу ж запитала мама.

— Мам, та справи по-старому, навіть розповісти поки нічого, — Саша засміявся від незручності ситуації. — Як у тебе? — перевів він тему.

— Та що у мене! Я думала, ти мене зараз потішиш на відміну від свого братика.

Саша знав, що його старший брат Льоша розлучається після чотирьох років шлюбу. Вони з дружиною так і не змогли налагодити відносини.

— Мам, я зателефоную пізніше! Тобі від Богдани привіт!

— І їй від мене передавай! — відповіла мама і поклала слухавку.

— А моя мати телефонує, тільки щоб запитати, коли Тимошенко з в'язниці випустять, — розсміялась Богдана.

— Вона політикою цікавиться?

— Ой, та так само, як і всі. Вона в Помаранчеву революцію на мітинги ходила за Ющенко, потім розчарувалась у всіх політиках. А тепер з Італії, як за серіалом, слідкує за тим, що відбувається.

Певно, сьогодні кінець розмовам про політику не передбачався . Це в українців була одна з найулюбленіших тем. Познайомившись, вони тут же дізнавались один в одного: ти за Януковича чи за Тимошенко? На противагу Росії, політичне життя було тут більш насичене й колоритне, боротьба йшла не на життя, а на смерть. Старі сварились і не розмовляли один з одним через симпатії різним політичним таборам. Молоді сміялись і над тими, і над іншими.

Богдані зателефонували з роботи, довго розпитували про щось, потім давали настанови на завтра. Гаряче змінилось десертом. А коли шоколадний пиріг уже було з'їдено до останньої крихти, вони розрахувалися і вийшли на морозну вулицю. Сніжити перестало, проте підморозило. Богдана притулилась до Саші, він обійняв її за плечі і вони неспішно побрели до метро .

—Незабаром Новий Рік. Можна буде поїхати у Львів, — говорила Богдана. — Це середньовічне, дуже гарне місто — тобі сподобається. Ти у ньому потрапляєш, начебто на сто років назад. Вузенькі вулички, старовинні замки, фортеці — навколо тебе жива історія. Потяг з Києва приїжджає туди рано вранці, коли ще немає машин на дорогах, ходить тільки старий трамвай. Їдеш, дивишся у вікно: жовті ліхтарі освітлюють фасади давніх будівель, дореволюційні вивіски, криві стерті камені мостових .Немов на початку ХХ сторіччя!

— Вмовила, поїдемо!

— Я раніше взагалі не планувала своє життя. Захотіла — тут же зірвалась і поїхала. Мені здавалось це безглуздо :декілька місяців обмірковувати, плекати надії. А потім несподівано раз — і не вийшло! Бог сміється, коли слухає наші плани, — Богдана дзвінко посміхнулась. — Так що вперше з тобою планую!

Вони підійшли до Богданового дому і стояли біля входу в під'їзд. “Зараз чи ніколи”, — подумав Саша.

— А всі мої плани пов'язані з однією людиною.

Він нарешті дістав маленьку коробочку. Відкрив її і протягнув Богдані. Руки його не тремтіли, він був спокійним і впевненим.

— Я хочу зробити тебе щасливою! Точніше, я хочу, щоб ми були щасливі разом! Мабуть, це надто швидко, але я переконаний, що ти найпрекрасніша дівчина на світі!

Саша замовк. Богдана дивилась на нього, прикривши рот рожевою рукавичкою. Її розширені зіниці блищали, відбиваючи світ, що падав з вікон багатоверхівки.

— Якось, я зовсім не очікувала, — промовила вона.

З її очей раптово потекли сльози, залишаючи вологі доріжки на щоках.

— Ну що ти! Тут же мороз! Припини!

— Я не знаю, що буде завтра, але я впевнена в одному, — тихо сказала вона. — Я впевнена, що хочу бути з тобою!

Саша притягнув її до себе. Вони стояли, обійнявшись, біля під'їзду, і тихенько дихали в шию один одному. Від цього було тепло. Пахло шкірою, вологим волоссям і трохи парфумами. Богдана потерлася носом об його вухо і легко поцілувала в мочку. Він відповів ніжним поцілунком.

— Здається, сьогодні був самий невдалий вечір для освідчення. Ти тільки й робила, що розмовляла про політику. Я тричі намагався дістати каблучку та вже майже змирився з тим, що сьогодні у мене це не вийде.